Скіфські поховальні пам'ятки були і є найважливішим джерелом пізнання скіфської культури. Дослідження в Україні таких грандіозних царських курганів, як Чортомлик, Солоха, Огуз, Куль-Оба, Гайманова Могила, Товста Могила, відкрили всьому світу чудові зразки скіфського озброєння, посуду, одягу і, звичайно, скіфського мистецтва, особливо торевтики. “Скіфське золото”, “скіфський звірний стиль” стали синонімами високої художньої і технічної досконалості. Вчені вважають, що більшість цих речей виготовлена на замовлення скіфів грецькими майстрами, які жили в античних містах Надчорномор'я і чудово знали скіфів. Скіфськими ж були сюжети і сам стиль. Завдяки зображенням на золотому і срібному посуді, пластинах, гребенях, пекторалях, гривнах, бляшках ми значмо про життя скіфів, їх зовнішній вигляд: вони мали правильні риси обличчя, чоловіки носили довге волосся, бороду і вуса. Одягнені були в короткі підперезані вишиті каптани, вузькі шкіряні штани або широкі вовняні шаровари і м'які чобітки. Голову накривали гостроверхими шкіряними або повстяними башликами. Жіноче вбрання складалося з довгих широких суконь і плащів-накидок, кінчастих або плескатих шапок — тіар, часто прикрашених безліччю золотих бляшок.

Вплив скіфів на розвиток культури та на історичну долю багатьох племен і народів Європи та Азії беззаперечний. Окрім азійських походів, скіфи здійснювали виправи далеко на захід — на землі фракійців та іллірійців на Середньому Дунаї, на землі лужицьких племен у теперішній Польщі. Вирішального значення в етнічному та культурному розпитку праслов'ян скіфи не мали, хоч скіфський стиль в озброєнні, прикрасах, кінському спорядженні, а також частіша скіфських звичаїв та релігійних уявлень поширилися серед багагьох нескіфських племен у самій Скіфії та далеко поза її межами.

Праслов’яни у скіфський період.

Як вже знаємо, починаючи з VI ст. до н.е. частина праслов'ян потрапила під скіфський вплив. Як гадають, у самій Скіфії праслов'янськими були терени Дніпровського лісостепового Правобе-режжя, частково Лівобережжя (береги Ворскли) і північна половина Надбужжя. Північніше і західніше жили інші праслов'янські племена, від скіфів незалежні, в культурі яких скіфські впливи відчуваються значно менше. Середньодніпровські праслов’яни, яких Геродот називав "скіфами-орачами" (скітай-аротерес) та "скіфами-землеробами" (скітай-георгой), або "борисфенітами", тобто "дніпрянами" (за давньогрецькою назвою Дніпра — Борисфен), вирізнялися серед інших племен Скіфії. Невідомо, чому Геродот розділяв орачів і землеробів, в чому полягала між ними різниця. Вчені пропонують нове тлумачення грецького терміна "георгой" — це є грекізована передача скіфської назви "гауварга" ("ті, то розводять або поклоняються худобі", тобто скіфи-скотарі). Геродот писав: "Усі вони разом називаються сколотами за ім'ям їхнього царя. Скіфами ж їх називали елліни". Отже, греки-торговці, які добре знали праслов'ян, об'єднали їх зі скіфами під однісю назвою, маючи на увазі політичну залежність від скіфського царства, сильні впливи у матеріальній культурі (озброєння), мистецтві, мові, у сфері релігії (поховальний обряд.). Цей вплив ішов, очевидно, через місцеву знать, яка найшвидше сприймала пишний скіфський стиль. Але давня землеробська культура і землеробська специфіка праслов'янської ідеології, безперечно, домінували.

Залежність праслов'ян від скіфів не була рабською. Так само, як і кількома століттями раніше, існували прикордонні фортеці, споруджувались нові величезні городища, а сама оборонна лінія, що захищала землеробський світ від кочівшиків, простяглася далеко на захід. Це свідчить про тривалі змагання землеробів і кочівників, а також про політичну самостійність праслов'янського світу відносно скіфського півдня.

На дніпровському Лівобережжі, обжитому праслов'янами і прабалтами, з'явилися гелони — плем'я, близьке скіфам, але їм не тотожне, хоч Геродот твердив, що гелони за походженням є еллінами-переселенцями, мають святилища еллінських богів і розмовляють то по-скіфському, то по-еллінськи. Гелони займалися землеробством, вирощували сади і харчувалися хлібом.

Очевидно, тут утворився своєрідний симбіоз праслов'ян (еколотів), прабалтів (будинів) і гелонів, першість в якому належала останнім. Коли посилилася експансія кочових скіфів на північ, "скіфи-землероби" спорудили грандіозне укріплення площею 40 км2. Периметр валів сягав 30 км. За Геродотом, це величезне місто з дерев'яними укріпленнями, будинками, храмами називалося Гелоном. Ймовірно, залишками Гелона може бути величезне Більське городище на Ворсклі, розміри якого майже повністю збігаються з описом Геродота. Це городище побудоване для об'єднаня племен, котрі жили на Ворсклі. На випадок небезпеки — нападу скіфів-кочовиків — тут могли сховатися десятки тисяч людей зі своїм скарбом та стадами. Гелон або подібне йому "дерев'яне" місто-фортеця було спалено персами під час їхньої війни зі скіфами, про що оповідає Геродот. Подібну функцію виконували городища на Правобережжі — Мотронинське, Жаботинське, Пастирське, Трахтемирівське, величезне Немирівське на Східному Поділлі поблизу Вінниці.

Основним заняттям праслов'ян, які раніше, було землеробство, передусім хліборобство, яке настільки розвинулось, що хліб, впрошений "скіфами -орачами" (праслов’янами сколотами), вивозився на продаж до грецьких торгових факторій і начорноморських міст. Мілетська колонія Ольвія стала праслов'янською гаванню на Чорному морі і називалася "Торжиськом борисфенітів". “Борисфеніти” також жили в Ольвії і поблизу неї навпроти святилища Деметри — грецької богині родючості та землеробства. Основні торгові шляхи проходили ріками Дніпро та Південний Буг (давні греки називали їх Борисфеном та Гіпанісом). Очевидно, що і греки їздили з товарами в північні “варварські” землі.