Під тиском скіфів починаючи з VII ст. до н.е. праслов'янські лісостепові племена кількома хвилями просуваються все західніше — на Поділля, Наддністрянщину, Буковину, Галичину, Волинь, заходячи аж на Закарпаття. Вони швидко і мирно зливаються з місцевими праслов'янськими племенами, наприклад, висоцької культури, але конфронтують з фракійцями, частково витісняючи їх з Західного Поділля та Наддністрянщини на Покуття та в Карпати, а частково асимілюють їх. Переселенці зі сходу принесли з собою багато елементів культури скіфського типу, що знайшло відображення в озброєнні, прикрасах, поховальному обряді. На Західному Поділлі нова праслов'янська культура мала фракійські та скіфські риси, її виразною ознакою був особливий поховальний обряд — захоронення померлих під курганами з масивними конструкціями з кам'яних брил всередині. Сотні таких курганів, що датуються VI—IV ст. до н.е., є на Хмельниччині, Тернопільщині, Буковині.

Племена, що входили до праслов'янського світу, жили також на Волині. Ці краї були спокійнішими, вони знаходилися обіч великого шляху з Азії в Європу, тут рідше змінювалось населення і ці зміни не були такими різкими. На заході Волині, особливо в Надбужжі, помітнішим був вплив лужицької культури із заходу. Тут значно менше практикується інгумаційний (тілопо-кладення) поховальний обряд, а більше поширена кремація (тілоспалення) і захоронення спалених решток в урнах. У матеріальній культурі продовжуються давні, кількасотлітні місцеві традиції.

Інші землеробські праслов'янські племена заселяли в VI—V ст. до н.е. також верхів'я Дністра та Західного Бугу. Поблизу сіл Черепин та Лагодів на Львівщині досліджено велике поселення та кремаційний могильник, що належали цим племенам.

Усі праслов'янські поселення цього часу влаштовувались на підвищеннях поблизу води. Найпоширенішими типами жител були півземлянки та наземні каркасні житла. На поселеннях виявлено багато сільськогосподарського реманенту, що підтверджує заняття праслов'ян скіфського часу хліборобством: це крем'яні, бронзові і залізні серпи, кам'яні зернотерки, спеціальні ями — зерносховища. Знайдено багато зерен і насіння. Наші предки вирощували три види пшениці (тверду, м'яку та карликову), просо, ячмінь, жито, боби, рапс, льон. Звичайно відгодовували худобу: корів, кіз, овець, коней, свиней. Важливою галуззю господарства праслов'ян було гончарство. Кожна праслов'ян-ська культура, навіть кожне плем'я мали свою кераміку, що відрізнялася формами та орнаментацією. Особливо вишуканим був посуд племен, які жили в Наддніпрянщині та на ІІоділлі. Він прикрашався геометричним різьбленим орнаментом із втертою білою фарбою, рельєфними виступами та канелюрами. Зауважимо, що в комплексах матеріалів праслов’янських культур України мало є знахідок зброї, але чим далі на схід і ближче до скіфів, тим її більше, аж до поховань воїнів у бойовому обладунку скіфською типу в Наддніпрянщині.

Перше тисячоліття до н.е. було часом розквіту праслов'янського патрі-архального язичництва. Соціальний розвиток, посилення влади вождів, поява елементів державності — все це породжувало нові релігійні уявлення. Створювався "слов'янський Олімп'' з чоловічими божествами на чолі. В цей час з'являється культ Дажбога — світлоносного бога сонця, сина бога неба Сварога. З ідеєю неба, небесного владики і сонця були пов'язані щорічні святкові вогнища в час весняного рівнодення та літнього сонцестояння (Купала). Під час археологічних досліджень на околицях праслов’янських поселень знаходять рештки великих ритуальних вогнищ зі слідами жертвоприношень. З цією ж ідеєю пов'язані і культи гір, гірських вершин — найближчих до неба і сонця точок землі. Високі пагорби, гірські верхівки ставали місцем зборищ і принесення жертв. Оскільки для цього вершина часто розчищалася, вона пізніше діставала назву "Лиса гора". В Україні збереглися традиції вшанування гір і вершин. Донедавна в Карпатах існував звичай в день Івана Купала запалювати на горах ритуальні вогниша.

Більшість праслов'янських культів і вірувань були пов'язані з землеробством. Геродот згадує, що сколоти щороку відзначають свято в честь золотого плуга, ярма, сокири та чаші, які впали їм з неба тисячу років тому (від часу запису легенди Геродотом у V ст. до н.е.). На багатьох праслов'янських поселеннях і городищах знайдено спеціальні жертовники у вигляді глиняних кругів — стовпців діаметром до 1,5 м, а поряд з ними кістки тварин, зерна, ритуальний посуд, культові фігурки. Такі жертовники споруджували в приміщеннях — сільських храмах або житлах жерців.

Сліди праслов'янських культових споруд виявлено на деяких городищах Наддніпрянщини та Поворскля (на Більському городищі — місті Гелоні), а також на заході України на Львівщині, поблизу с. Черепин. Черепинська контина була великою, стовповою спорудою типу мсгарона — античного храму чи палацу, — площею 85 м2, всередині якої здійснювались релігійні обряди. Цікавими є магічні знаки, зображені на праслов'янському посуді, особливо на кухлях, які служили традиційним ритуальним посудом. Такі знаки у вигляді своєрідного "мальтійського" хреста із розширеними раменами вважаються символами плідності домашніх тварин і зустрічаються ще тепер у тих регіонах, де поряд із землеробством важливу роль відіграє скотарство, наприклад, у Карпатах на гуцульських різьблених скринях і писанках.

Деякі культи і вірування були спільними у різних племен і народів. Геродот розповідає, що від племені гіпербореїв аж у Грецію на острів Дєлос у храм Артеміди та Аполлона потрапляли таємничі священні дари, загорнуті у пшеничну солому. Пшенична солома свідчить про те, що дари передавались хліборобами, дуже ймовірно — праслов'янами, котрі вручали їх скіфам, ті — фракійцям, фракійці — іллірійцям, а останні — грекам. Очевидно, ці дари були священним фетишем, символом