Україні датується 1386 р., коли була видана цехова грамо-та для шевців Перемишля. Причини їх виникнення були ті самі, що й на Заході: необхідність боротьби проти дер-жавної адміністрації та феодалів, вузькість внутрішнього ринку, оборонні цілі. У Львові за першим реєстром реміс-ничих цехів 1425 р. існували такі цехи: пекарів, ковалів, шевців, кравців, лимарів, сідельників, солодовиків (пивоварів), кушнірів (кожушанників). Наприкінці XV ст. у Львові було 500 ремісників 36 спеціальностей, об'єднаних в 14 цехах. Протягом XV ст. цехи поширилися по всій Україні. У Києві були цехи кравців, кушнірів, шевців, ковалів, пекарів, золо-тарів, цирульників тощо. Цехи мали власний статут, суд, свої свята, святих, прапори, до складу їх входили майстри, підмайстри, учні. На чолі цеху стояв виборний майстер. Кількість майстрів була обмеженою. Підмайстер міг стати майстром, склавши іспит — подавши шедевр (взірець пев-ного виробу) і заплативши високий вступний внесок. Особ-ливістю цехової організації в Україні було те, що вона об’єднувала не тільки за професійною ознакою, а й за національ-ними чи релігійними ознаками.
Значна частина ремісників не була об'єднана в цехи. Це так звані партачі, що формувалися з селян-утікачів, сіль-ських ремісників і цехових підмайстрів. Вони були зарод-ком вільнонайманих робітників. Між цеховими ремісни-ками і партачами точилася гостра боротьба. Часто на боці партачів виступали магнати, які використовували їх для своїх потреб, переховуючи у власних маєтках.
З розвитком ремесла відбувалося соціальне розшару-вання всередині цехової організації. Майстри експлуату-вали підмайстрів і учнів, утруднювали їм перехід у майст-ри і підмайстри. Важке становище цієї категорії ремісників призвело до утворення підмайстрами в XV ст. своєї фахо-вої організації — господи, яка захищала їхні інтереси від утисків цехової верхівки. В 1469 р. у Львові існувала гос-пода підмайстрів ткацького цеху, в 1483 р. у Коростені — підмайстрів шевського цеху.
Національно-релігійний гніт щодо українських реміс-ників призвів до появи категорії так званих перехожих ремісників, яка була особливо поширеною на Наддніпрян-ській Україні. Шукаючи кращої долі, вони переходили з одного міста до іншого. У чисельному відношенні ця кате-горія ремісників була невеликою.
Цехові організації відігравали позитивну роль у розвитку міського ремесла. Вони захищали інтереси ремісників, сприяли поліпшенню якості продукції, спеціалізації виробників, їхніми негативними рисами були надмірна регламентація, соціальні протиріччя між членами цехів, неврахування інте-ресів покупців.
Важливе місце в господарстві займали промисли. Над-звичайно багата різноманітними природними ресурсами Україна стала одним з найважливіших постачальників сировини і напівфабрикатів для багатьох країн Європи. Одним з найважливіших промислів було виробництво за-ліза, що мало багатовікові традиції. Сировиною для нього були болотні руди, які добували відкритим способом. За-лізорудні промисли були поширені в Київському Поліссі, на Чернігово-Сіверщині, Волині, в Галичині.
Зростало значення деревообробних промислів, де працю-вали як залежні, так і вільнонаймані робітники. Ліс вико-ристовували в будівельній справі, для виготовлення транс-портних засобів, меблів, знарядь праці. З деревини отриму-вали також смолу, дьоготь, лико тощо. Різко зріс попит на поташ — компонент для виготовлення скла, мила, фарб.
Млинарство було монополією феодалів і джерелом знач-них прибутків. У XIV—XV ст. землі часто надавалися ра-зом з млинами. Млини були водяними. Крім перемелю-вання зерна їх використовували у різних виробництвах — валянні сукна, переробці олійних культур, для залізорудної справи, обробки дерева (тартаки).
Отже, XIV—XV ст. характеризувалися помітними зру-шеннями в ремеслі, що виявлялося у формуванні цехів, зро-станні числа ремісників та їхніх спеціальностей.
Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у поселеннях, розвиток торгівлі призвели до утворення на Русі міст. У VI—IX ст. це були "гради" (горо-дища) — невеликі укріплені поселення як центри землероб-ської округи. Частина з них перетворилася на міста — ре-місничо-торгові осередки і адміністративно-політичні центри земель.
Література
Давня історія України: У 2 кн./Толочко П.П 1995
Ремесло Древней Руси: Рыбаков Б.А. М.; Л., 1966
Древний Киев: Толочко П.П. К.,1983