У парламентських дебатах, що відбулися у другій половині 1848 р. спочатку
у Відні, а потім у Кромержі, українці зосереджувалися на двох питаннях: компен-
сації землевласникам-феодалам за скасування панщини й, знову ж таки, адміні-
стративного поділу Галичини. Українські селяни різко відкидали будь-яку форму
компенсації. У своїй пристрасній промові, першій, будь-коли виголошеній україн-

цем у парламенті, простий селянин Іван Капущак засудив багатовікове гноблення селянства шляхтою, закінчивши її такими словами: «Чи за такі образи й кривди ми ще маємо платити компенсацію? Напевно, ні. Хай нашою платою будуть ті батоги і нагайки, що шмагали по наших спинах. Хай вони задовольнять панів!»

Хоч ця пам'ятна промова викликала захоплені оплески, пропозиція про ви-
плату компенсації все ж таки пройшла невеликою більшістю голосів. Розчаровані
селянські депутати втратили інтерес до подальших дискусій. Інші представники укра-
їнської делегації, зі свого боку, вважали адміністративний поділ Галичини на окремі
українську та польську частини «справою життя і смерті для народу». На підтримку
своєї пропозиції вони подали список із близько 15 тис. підписів, що згодом зріс до
200 тис. Але й їм після кількох місяців гострих дебатів не вдалося переконати біль-
шість парламенту. Тим часом імперський уряд став поступово брати ситуацію під
контроль. У грудні, незабаром після того, як на трон сів новий імператор, 18-річний
Франц Йосиф, парламент розпустили.

Діяльність українців у Східній Галичині. Конкретнішими були здобутки укра-
їнців на місцевому рівні. Взявши за приклад чеську культурну організацію «Матіца»,
у липні 1848 р. вони заснували у Львові «Галицько-руську матицю». Цей заклад
ставив собі за мету публікувати для широкого читача дешеві книжки про релігію,
звичаї, ремесла, сільське господарство та педагогіку. Він також намагався сприяти
використанню української мови в школах. 19 жовтня для визначення загальних
культурних потреб українців та обговорення питань нормування української мови
Головна Руська Рада скликала з'їзд українських учених. Більш як дві третини
з приблизно 100 учасників становило духовенство, решту — інтелігенція. Не
дивно, що з'їзд дійшов висновку про сумний стан української культури в Галичині.
Близько двох третин освічених українців полонізувалися, а селяни переважно ли-
шалися неписьменними. Проблема ускладнювалася відсутністю літературного стан-
дарту української мови. Після тривалих нарад з'їзд одностайно рекомендував ко-
ристуватися кирилицею, а не латинською абеткою. Було також досягнуто згоди про
те, що основою для літературної норми має служити розмовна мова, але цю про-
позицію прийняли, подолавши значний опір і з багатьма застереженнями.

У цей період українці розпочали будівництво у Львові Народного Дому, що мав
містити музей, бібліотеку та видавництво, їм також удалося добитися заснування
кафедри української мови й літератури при університеті, її першим завідувачем
був Яків Головацький. І нарешті, під кінець 1848 р., не бажаючи приєднуватися до
контрольованої поляками Галицької народної гвардії, українці, виявляючи свою від-
даність Габсбургам, попросили згоди Відня сформувати українські військові частини.
Та не встигли 1400 «руських стрільців» як слід опанувати військову науку, як їх
кинули проти повсталих мадярів.

Буковина й Закарпаття. 1848 рік позначений зростанням активності й в інших
західноукраїнських землях, хоч і в значно менших масштабах, ніж у Галичині.
В невеликій Буковині відбулося лише кілька більш-менш значних подій: проти ру-
мунських панів вибухнуло кілька селянських повстань під проводом відважного
Лук'яна Кобилиці; до парламенту було обрано п'ять українських делегатів; і в 1849 р.
цей край відокремлено від Галичини й перетворено на окрему провінцію Корони.

У зайнятому мадярами Закарпатті спостерігалося незначне пожвавлення актив-
ності, головним чином пов'язане з діяльністю талановитого й енергійного Адоль-
фа Добрянського. Коли мадяри повстали проти Габсбургів, вони, як і поляки в Гали-
чині, сподівалися дістати підтримку немадярського населення, яке вони роками
гнобили. Проте Добрянський, будучи чимось на зразок Головної Руської Ради в одній
особі, переконав своїх земляків відкинути улещування мадярів і присягнути на

вірність Відню. Переконаний у тому, що слов'янський люд Закарпаття належить
до єдиної з українцями Галичини етнічної родини, Добрянський також домагався,
щоб Головна Руська Рада у Львові проголосила серед своїх цілей приєднання За-
карпаття до Галичини. Ці погляди не перешкоджали Добрянському й невеликому
колу його прибічників плекати проросійські симпатії, які посилювалися присутністю
російських військ, що йшли через Закарпаття на придушення ненависних мадярів.
Русофільські тенденції й надалі підігріватимуть суперечки про національну належ-
ність населення цієї найбільш ізольованої з усіх українських земель.

Значення 1848 року. На західноукраїнських землях революційні події 1848 р. бу-
ли наче спресовані у 277 днів. У цей переламний період українці вперше у своїй істо-
рії дістали нагоду самовиразитися як нація. Проте цей самовияв мав неоднозначні
наслідки. Поза всяким сумнівом, найбільшими досягненнями 1848 р. для українців
стали скасування панщини та впровадження конституційного правління. Але ці здо-
бутки не належали виключно українцям, оскільки завдяки тимчасовій слабкості габ-
сбурзького режиму аналогічних поступок домоглися й інші народи. Найвидатнішим
серед суто українських досягнень цього періоду стала діяльність Головної Руської
Ради. З огляду на цілковиту відсутність в українців будь-якого досвіду політичної
боротьби успіхи Головної Руської Ради, яка