Але 1848 рік висвітлив і недоліки західних українців, найсерйозніший із яких
полягав у відсутності дійового проводу. Монополізувавши керівництво, духовен-
ство наклало на весь західноукраїнський політичний рух свій незгладимий відбиток.
Убачаючи в Габсбургах своїх найбільших доброчинців, священики Головної Руської
Ради нав'язували українському суспільству позицію цілковитої й безумовної під-
тримки династії. Внаслідок цього протягом 1848 р. українці опинилися на боці
абсолютизму проти повсталих поляків і мадярів, які переважно дотримувалися лі-
беральних і демократичних поглядів (продовжуючи в той же час перебувати в
спілці з дворянами-землевласниками). Відтак через політичну і суспільну консерва-
тивність духовенства та через те, що антиавстрійські сили ототожнювалися з нена-
висними панами, українці часто виявлялися лише знаряддям Габсбурзької династії.
До того ж замість домагатися від уряду більших поступок за свою підтримку, свя-
щеники Головної Руської Ради не спромоглися ні на що краще, як покірно сподіва-
тися цісарської прихильності. Такий підхід мав розчаровуючі наслідки.

Проте в цілому 1848 рік, без сумніву, знаменував переламний момент в історії
західних українців. Він покінчив з їхньою віковою інертністю, бездіяльністю та
ізоляцією й поклав початок довгій запеклій боротьбі за національне та соціальне
визволення.