держави. Недалеко вона сягала і в домаганнях: заведення української мови навчання в школах, там, де все населення або його більшість признається до української національности; заведення українських викладів на вищих школах, згідно з національним катастром молоді; оголошування в українській мові законів і розпоряджень; зобовязання урядників приділених до служби в Галичині, навчитися і вживати української мови в урядуванню; піднесення освіти українського духовенства я рідній мові, щоби воно не відчужувалося від народу, серед якого працює; зрівнання духовенства всіх трьох обрядів у правах, привилеях і титулах, та допущення українців до всіх публичних урядів...
Вимоги розмірно скромні й обмежені виключно до культурної ділянки життя, мали всі вигляди на те, щоби їх австрійський уряд прихильно полагодив.
«Головна Руська Рада»
Дня 2 травня 1848 р. в консисторській салі святоюрських забудувань у Львові зібралася вперше «Головна Руська Рада». Молодший товариш Маркіяна Шашкевича — Микола Устиянович прочитав «Згадку за Маркіяна Шашкевича», після чого крилошанин Куземський поінформував зібраних про завдання Ради та дороги й засоби для національної праці й боротьби, що їх отвирала перед галицькими українцями конституція. Реферат про політичне положення виголосив парох петро-павлівської церкви о. Іван Жуківський. По рефераті забрав слово насланий поляками агітатор Сускі. Поки він говорив про вигляди польсько-української згоди, серед зібраних панував сякий-такий спокій. Та коли він заговорив про віднову Польщі в межах зперед 1772 р., на салі закипіло; поляки мусіли покинути зібрання.
По виході поляків, обрано 30 постійних членів Ради, до якої рішено запросити й перемиського владику Яхимовича. Крім цього рішено проголосити відозву до українського народу Галицької Землі, яку й зредаговано на тайному засіданню Ради з дня 10 травня.
«Будьмо народом!»
«Ми галицькі українці — читаємо в відозві — належимо до великого українського народу, що одною говорить мовою і 15 мільйонів виносить, з яких півтретя мільйона Землю Галицьку заселює. Наш народ був колись самостійний, рівнявся в славі з наймогутнішими народами в Европі, мав свою літературну мову, свої власні закони, своїх власних володарів, одним словом: був у добробуті і силі. Через непривітні умови й політичні нещастя, розпався наш великий народ, стратив свою самостійність і прийшов під чужу владу. Такі нещастя склонили з часом багато можних панів відступити від обряду батьків своїх, а з ними виректися української мови й відцуратися свого народу; але та зміна обряду не могла перемінити національности, а українська кров не перестала плисти в їхніх жилах».
Але тепер, коли для всіх блиснуло сонце волі, «пробудився і наш український лев і гарне нам ворожить майбутнє. Встаньте братя, але не до звади й незгоди! Будьмо тим, чим бути можемо, будьмо — Народом!»
«Перепоєні почуванням національности — читаємо в продовженні відозви, — в цьому наміренні ми зібралися й працюватимем у такий спосіб:
1. Першим нашим завданням буде зберігати віру й поставити наш обряд і права наших священиків і церкви нарівні з правами інших обрядів.
2. Розвивати нашу національність у всіх напрямках: досконаленням нашої мови, заведенням їх у школах вищих і низших, видаванням часописів, утримуванням звязків як з нашими так і чужими письменниками, що належать до словянського племени, поширенням добрих та корисних книжок в українській мові, ,та усильним змаганням завести нашу мову в усіх публичних установах і т. п.
3. Будемо берегти наших конституційних прав, пізнавати потреби нашого народу й шукати способів на поправу його життя, на конституційному шляху, а наші права, постійно й непохитно будемо боронити перед усякою напастю й зневагою». А все те, очевидно, проходитиме в тому сильному переконанні, що тільки «під охороною Австрії можуть скріпитися й розвинути наші права й національність»...
На зразок «Головної Руської Ради» почали повставати Окружні Ради по більших галицьких містах. Були вони експозитурами львівської централі, а деякі, за почином станиславівської, завели доволі інтензивну вічеву й пропагандистичну акцію. На вічах пояснювано конституцію, поучувано народ про ціль і засоби культурно-освітньої праці, при чому головний натиск покладено на параліжування польської повстанчої агітації серед українських мас.
«Руский Собор»
В противагу Головній Руській Раді заснували поляки «Руский Собор», у якому почали прикидатися українцями нащадки колись українських родів, як Пузини, Дідушицькі, Отецькі, Шумлянські, Голіївські й інші. Їх речником став збирач українських пісень, а позатим польський патріот і конспіратор Каспер Цєнглєвіч. На першому засіданні «Собору», дня 15 червня 1848 р. виголосив Юлій Горошкевич промову, в якій сказав між іншими: «Українці, поляки, вірмени й жиди повинні станути проти уряду й короля й у такій силі підтримати свої домагання. Впала Польща через гноблення совісти і свобід Руси, впаде українська справа, коли неприхильно й вороже стане супроти природженої націо-нальности».
Органом «Руского Собору» стався друкований кирилицею й латинкою «Дневник Руский», що його появилося всього 9 чисел (від 30.VІІІ. до 24. X. 1848 р.) під редакцією... колишнього члена «Руської Трійці» — Івана Вагилевича. Той битий злиднями чоловік, заманений візією польсько-українського братання, а може й грішми (на випадок упадку «Дневника» йому обіцяли 600 ринських досмертної ренти), кинув свої душпастирські обовязки, згодом навіть перейшов на протестантизм, та вислугуючись до кінця життя полякам, помер у злиднях (1866 р.)
«Зоря Галицкая»
Заки можна було приступити до видавання «Пчели Галицкої», що на неї мала вже львівська Ставропігія дозвіл губернії, умови національно-політичного життя Галичини змінилися, мов у калейдоскопі. Під подихом революції прийшла конституція, а з нею прийшла свобода слова й друку. Місце