Рівень національної самосвідомості на Волині та Галичині на початку ХХ ст. - вражіннє, майже певність, що в тих волостях, в котрих я побував (маціївська, старок�...

Реферат - Рівень національної самосвідомості на Волині та Галичині на початку ХХ ст.

вражіннє, майже певність, що в тих волостях, в котрих я побував (маціївська, старокотарська, седлицька), ніхто ніколи над тими людьми не працював. Нема дивниці, що й національної свідомости тут нема зовсім. Щоб говорити до них, заінтересувати їх тим, про що говорить ся треба вже мати практику, набуту вже тут, на місці. Найбільший галицький агітатор і вічевий бесідник лаврів збирати не буде. Вони, – бо говорить “начальство”, – вислухають з таким спокоєм, що аж морозить, і розійдуть ся. <…> Всякі порівнання промовляють їм найскорше до переконання. Найтяжче звичайно упорати ся з питаннєм: Хто ви? Перед тим питаннєм іде звичайно підготовленнє до нього в роді: Як ви стрінули б Німця от такого, що як прийде до вас, до хати, то вміє лише сказати: яйка, і якби ви вміли заговорити до нього його німецькою мовою та спитали його, хто він є, то він відповість вам: я Німець. Так само як спитаєте Мадяра, то скаже, що він Мадяр, а спитаєте Поляка, то скаже, що він Поляк. А тепер я питаю вас, от вас, дядьку, хто ви є, що ви за людина? На се дістаю з гурту непевні відповіди менше більше такою чергою: християне, православні христіяне, мужики, руські, Малорусини (се найрідше), хахли, прості мужики. Тут починаєть ся найтяжша робота, вилізти з тої номенклатури. І знову треба хапати ся за порівнання. Як називаєть ся, дядьку, у вас таке сотворіннє, що то тягне воза, плуга, борону, а має два роги на голові? – А, звісно, віл! А може ще як инакше називаєть ся таке сотворіннє? Е, таки ні! Віл та й годі. Нуто як всі воли називають ся волами, всі коні кіньми, а як я спитав вас, як ви всі називаєте ся, то ви мені наговорили: і христіяне, і православні і т.д. – Звідси доперва починаєть ся оповіданнє з української історії” [2].

Такою побачили Волинь галицькі українці, що прибули сюди у складі австро-німецьких військ. До Першої світової війни національний рух на Волині, Поліссі, Холмщині, Підляшші не набрав ще жодних організаційних форм. Та й, власне, й розуміння національної окремішності для місцевих українців, як бачимо, було невиразним та незрозумілим.

Отже, як бачимо, рівень національної свідомості мешканців західноукраїнських земель суттєво відрізнявся, що зумовило подальші події на цих теренах.

Література

Вістник Союза визволення України. – Відень. – 1915. – №45-46. – 7 падолиста. Вістник Союза визволення України. – 1916. – № 25-26 (85-86). – 26 марта. Грушевский М. Украинский Пьемонт // Укр. вестн. – 1860. – № 2. Єреміїв Михайло. Полковний Євген Коновалець на тлі української визвольної боротьби // Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен: видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974. Каппелер А. Національний рух українців у Росії та Галичині: спроба порівняння // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Міжвід. зб.наук. праць. Вип.1. – К.: Наук. думка, 1992. Лисяк-Рудницький І. Вклад Галичини в українські визвольні змагання // Лисяк-Рудницький І. Між історією й політикою. Статті до історії та критики української суспільно-політичної думки.– Мюнхен: Сучасність, 1973. Луцкевич Марко. Дещо про Волинь// Календар Товариства “Просвіта” на 1917 р. – Львів, 1917. Томашівський С. Галичина. Політично-історичний нарис з приводу світової війни. 2-е вид. – Б.м.в., 1915. Славинский М. Русская интеллигенция и национальный вопрос // Интеллигенция в России: Сборник статей. – СПб., 1910. Степанов С.А. Численность и состав черносотенных союзов и организаций // Политические партии России в период революции 1905-1907 гг.: количественный анализ. – М.: Б.в., 1987. ЦДІА України, ф. 275, оп.1, спр. 2534. ЦДІА у Львові, ф. 353, оп.1, спр 7.

Сторінки: 1 2 3 4