тому участь у виборах 30 партій могла тільки розпорошити голоси виборців. Однак жодна з партій не захотіла приєднуватися до НРУ, супроводжуваного як внутрішніми, так і зовнішніми скандалами, які не додавали партії авторитету. Ті скандали не були випадковими – в них виплескувалось усе те нездорове, що накопичувалось у Русі, як і в будь-якій організації, практично з часу його утворення. Внутрішні бурі були пов’язані з іменами шеф-редактора газети "Киевские ведомости" Віктора Чайки та його однодумця-підприємця, президента концерну "Денді" Михайла Бродського (з 1999 року обидва вони представляють партію "Яблуко"), як були членами НРУ, проте почали ставити під сумнів роль В. Чорновола як інтегратора національно-демократичних сил. М. Бродський, який "самовільно" висунув свою кандидатуру по мажоритарному округу і склав конкуренцію кінорежисеру Юрію Іллєнку, чию кандидатуру підтримала конференція НРУ, та В. Чайка, газета якого створила і підтримувала передвиборне об’єднання "Кияни", таки поплатилися за своє "вільнодумство". Загалом, за словами В. Чорновола, починаючи з 1994 року з партії було виключено 20 її членів. Напередодні виборів він зробив суворе попередження всім недостатньо дисциплінованим членам Руху: "...вибори – це випробування для будь-якої політичної партії і дисципліна в ній обов’язкова" (УТН, 24 січня 1998 р.).
Порушене В. Чорноволом на початку року питання про приєднання до НРУ інших партій залишалося відкритим. Керівник НРУ відзначив, що "загроза комуністичної більшості стає майже очевидною. З вини дрібних партій і блоків, які фактично передадуть свої голоси лівим. Може, хоч ця тривожна перспектива зупинить наших доблесних кунівців, уерпістів, зелених, християнських та інших демократів? Невже не бояться вони відповідальності перед Україною та історією, свідомо ведучи лівих до влади? Ще є час і можливість – зняти свої списки з голосування і закликати всіх патріотів голосувати за Рух – єдину силу, що може зупинити прихід до влади комуносоціалістів. Що скажете на це, пані Стецько, панове Лук’яненко, Яворівський, Поровський, Головатий, Журавський, Соболєв?.. Україна чекає відповіді" ("Час/Tіme", 22–28 січня 1998 р.).
Але відповіддю було або затяте мовчання, або ж критика Руху. Представники "Національного фронту" (а його передвиборна програма базувалася на ідеї української національної революції) Слава Стецько і Богдан Ярошинський були переконані у своїй правоті: "Обраний нами шлях – єдино вірний" ("Сегодня", 28 лютого 1998 р.). "Навіщо він (В. Чорновіл) так чинить? – питала С. Стецько. – Ми відчинили двері й хочемо об’єднуватися. А він каже, що має бути лише одна партія Руху. Треба, щоб він пішов на об’єднання партій у єдиний фронт, а не приєднував до своєї партії" ("Урядовий кур’єр", 26 березня 1998 р.). В. Чорновіл же вважав, що "триголова гідра" (КУН, УРП і УКРП) не зможе подолати 4-відсотковий бар’єр. І як засвідчили наступні події, він мав рацію... Пізніше голова РХП Микола Поровський стверджував, що перед виборами до ВР були варіанти об’єднання правоцентристів, але саме В. Чорновіл заявив, що Рух виступатиме самостійно (ТСН, 30 травня 1998 р.). Очевидно, що таке протистояння націонал-демократів і націонал-патріотів призвело лише до послаблення обох цих сил і, зрозуміло, до посилення монолітних політичних угруповань, якими були КПУ та блок СПУ і СелПУ "За правду, за народ, за Україну!".
Після виборів про своє прагнення до об’єднання з НРУ й усіма правоцентристськими партіями заговорила РХП. Основна причина, яка спонукала РХП зробити крок назустріч Руху, була стара, як світ: грошей у партії, яка програла вибори, не було, та й чекати їх не було звідки. А щоб існувати як самостійна сила РХП потребувала мінімум 20 тисяч грн. на місяць. Звісно, далеко не всі республіканці-християни були переконані в доцільності такого кроку, адже про паритетне представництво можна було тільки мріяти – Рух, у свою чергу, прагнув до поглинання інших партій. Заступник голови РХП Т. Просяник заявила, що об’єднання з НРУ – це смерть не просто партії, а певної тенденції – моральності в політиці (УТН, 30 травня 1998 р.). На VIII зборах НРУ, які пройшли 30 травня, виявилося, що, за словами прес-секретаря Руху, питання про його об’єднання з РХП та іншими партіями було знято з порядку денного як недостатньо підготовлене (УТН, 30 травня 1998 р.). Питання про те, хто з ким не хотів об’єднуватися і чому, так і залишилося нез’ясованим. Зрозуміло, що РХП не хотів "вливатися" в НРУ, втрачаючи свою власну назву.
Зате збори виявили, що кризові процеси всередині НРУ давно визріли і з кожним днем розгоряються чимдужче. За пропозицією В. Чорновола заступником голови НРУ було обрано члена Центрального проводу Руху Юрія Костенка (колишнього міністра охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України). А ось О. Лавриновича, котрий критикував керівництво фракції за блокування виборів голови парламенту і до того ж не потрапив до Центрального проводу Руху, було з цієї посади звільнено з формулюванням "за моральні збитки, завдані організації, котрі позначилися на підсумках виборів, зокрема у Києві". Цю акцію народний депутат охарактеризував як "досить абсурдне" явище. З’ясування стосунків вилилось і на газетні шпальти. В. Чорновіл стверджував: "У Русі немає авторитаризму, просто в мене є авторитет", а О. Лавринович заперечував: "Усім очевидні розходження між деклараціями і реальними кроками керівництва Руху" ("Зеркало недели", 16 травня 1998 р.).
3. Розкол Народного руху України та його вплив
на державотворчі процеси в країні
Попри твердження В. Чорновола стосовно того, що НРУ єдиний і розколу в партії не буде, просто