На осінь визрів скандал і у львівському осередку НРУ, який очолював Олекса Гудима. Нова буря була пов’язана з невдоволенням частини організації авторитаризмом В. Чорновола та його небажанням поступитися місцем новому, молодому лідерові, якого вони вбачали в Ю. Костенку. О. Гудима окреслив різку позицію крайової організації НРУ: "Коли йдеться про психологічну сумісність голови партії та його заступника, ми допускаємо, що лідер, згідно зі статутом, має право пропонувати іншого заступника. Але ми наголошували, що неприпустимо виводити О. Лавриновича зі складу Центрального проводу. Проте до думки крайової організації керівництво партії тоді не прислухалось. Але ж у сьомому пункті нашого статуту чітко зазначено: "Рух діє демократичними конституційними методами з дотриманням принципу гласності і плюралізму думок, неприпустимості переслідування за переконання, поваги до особистості". Цей параграф на восьмих Всеукраїнських зборах був проігнорований. Тому що вивід Лавриновича зі складу Центрального проводу означав саме те, що ми починаємо когось переслідувати за переконання. Я вважаю вивід Лавриновича з проводу великою помилкою з’їзду" ("Високий замок", 17 липня 1998 р.). Львівські рухівці, занепокоєні явною схильністю керівництва Руху до авторитарних методів, почали пропонувати зміни і доповнення до статуту, які мали б зміцнити демократичні засади побудови організації. Олекса Гудима твердив, що керівників усіх ланок НРУ, в т. ч. й голову партії, треба обирати таємним голосуванням, як це було в Русі до 1993 року. Він також вважав неприпустимим проводити з’їзди партії та інші партійні заходи в закритому режимі ("Високий замок", 21 липня 1998 р.). Не будучи обраним на XІV звітно-виборній конференції Львівської крайової організації головою цього рухівського осередку (набравши на 20 голосів більше, переміг Ярослав Кендзьор, депутат ВР XІІІ скликання, головний редактор газети "Час" – саме так почав іменуватися після перереєстрації рухівський "рупор гласності"), О. Гудима влився в партію "Реформи і порядок", засвідчивши тим самим, що "процес пішов": отже, колишньої єдності в лавах НРУ вже бути не може, а нова генерація політиків у Русі ще не стала фундаментом партії.

У грудні 1998 року ПРП і НРУ оголосили про створення передвиборного блоку – і голови партій підтвердили намір підтримати єдиного кандидата у Президенти на виборах 1999 року.

Претендентами в кандидати в Президенти Народний рух назвав трьох своїх керівників – В. Чорновола, Г. Удовенка та Ю. Костенка, але з’їзд партії кандидатуру останнього не підтримав. Ухвала ІX Всеукраїнських зборів НРУ "Про участь Народного руху у виборах Президента України в 1999 р. та визначення кандидата від НРУ" містила таке рішення: "...рекомендувати на розгляд другого етапу ІХ Всеукраїнських зборів НРУ для остаточного визначення кандидата в Президенти України від НРУ двох кандидатів – голову Народного руху України, голову фракції Народного руху України у Верховній Раді п. Чорновола В’ячеслава Максимовича і голову Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, члена фракції Народного руху України у Верховній Раді п. Удовенка Геннадія Йосиповича. Продовжити переговори з іншими політичними партіями з метою визначення спільного кандидата від усіх державницько-патріотичних сил та створення єдиної коаліції на президентські вибори" ("Час", 18–25 грудня 1998 р.).

Нова стратегія, новий статут, більш наближений до партійного, нова Політрада, що увійде до Центрального проводу, новий порядок прийому членів – такі підсумки роботи ІX позачергового з’їзду партії.

На кінець року заступник голови НРУ Юрій Костенко врешті-решт теж відкрито виступив проти свого партійного начальства, долучившись до гурту невдоволених відсутністю демократичних норм життя в партії. Йому приписували "образу" через те, що рухівський з’їзд не підтримав його кандидатуру на пост Президента, як це планувалося раніше. Сам він пояснив такий поворот долі особистим суперництвом за лідерство і – тиском державної верхівки: "...причина – в особливостях характеру самого В’ячеслава Максимовича. Він не терпить навколо себе людей, які можуть, образно кажучи, затіняти постать лідера НРУ. Я вважаю, що це є політичною помилкою В’ячеслава Максимовича. Адже партія сильна лише тоді, коли має багато яскравих постатей. Мабуть, саме цим пояснюється те, що ні наші представники в обласних адміністраціях – Філіпчук, Бойко, ні рухівці-урядовці фактично ніколи не потрапляли на сторінки рухівської преси, їхні дії не популяризувалися. А від цього, звісно, втрачала партія. <...> НРУ дуже сильно контрольований владою. <...> Я переконаний, є втручання владних структур у президентські наміри НРУ". Підсумував він ці звинувачення так: "Якщо Рух невдало виступить на президентських виборах, то восени саме лідер партії має пояснити причини поразки та свої дії" ("Високий замок", 25 грудня 1998 р.).

Отже, в 1998 році НРУ пережив серйозну кризу. Молоді перспективні політики – О. Лавринович, Ю. Костенко – спробували і не змогли вплинути на процеси "демократизації" всередині партії. Така їхня позиція спостерігачів немалим чином спричинилася до виходу з лав НРУ багатьох членів і вливання їх до інших партій. Рух поступово ставав на ту стежку, де можна було так легко втратити рештки авторитету, що шлейфом тягнувся за ним у народній пам’яті, у якій саме НРУ ототожнювався зі здоровою