на Верховний Суд, який визнав легітимність частини НРУ під проводом Г. Удовенка, була настільки сильною, що їхній лідер пригрозив звернутися до "відповідних європейських структур" із проханням провести незалежну юридичну експертизу рішень обласного і Верховного судів. "Влада, – запевняв Ю. Костенко, – намагається знищити ту політичну силу, яка привела Україну до незалежності" ("Інтерфакс-Україна", 2 липня 1999 р.). Характерними для тактики Руху (К) були постійні метання – то проголошення підтримки кандидатури Г. Удовенка, то тривке небажання об’єднувати "крила" партії. Зазначимо, що обидві сторони періодично зверталися одна до одної з такими пропозиціями, обидві запевняли своїх прихильників та одна одну в намірах об’єднатися, але так само вперто обидві вони не хотіли визнати доцільності такого кроку для майбутнього НРУ. Ю. Костенко твердив про готовність зняти свою кандидатуру виключно на користь єдиного кандидата від демократичних сил, проте не хотів визнавати таким Г. Удовенка. От "якщо буде висунуто потужну фігуру, наприклад, чисто теоретично, голову Національного банку України Віктора Ющенка, то я готовий зняти свою кандидатуру негайно і братиму участь в агітації за цього претендента" ("Інтерфакс-Україна", 15 травня 1999 р.), – запевняв він, прекрасно знаючи, що ще в грудні 1998 року В. Ющенко рішуче відхрестився від участі у президентській виборчій кампанії.
Мінюст дещо забарився з реєстрацією Руху Ю.Костенка попри запевнення Василя Червонія в тому, що в УНР на момент проведення установчого з’їзду було зареєстровано 20,3 тис. членів (що набагато менше, ніж кількість голосів, відданих за Ю. Костенка на президентських виборах), і попри те, що сам голова партії нарешті відмовився від затятого відстоювання належності атрибутів і назви НРУ саме його крилу розшматованого Руху (їх успадкували-таки "удовенківці"). Врешті-решт УНР Ю. Костенка було визнано Міністерством юстиції як партію – аж 30 грудня 1999 року.
Тим не менш Юрій Костенко та Геннадій Удовенко взяли участь у поточній виборчій кампанії, зареєструвавшись кандидатами на пост Президента України. Результати голосування виявилися для Рухів плачевними: Л. Кучма набрав 36,49% голосів виборців, П. Симоненко – 22,24%, О. Мороз – 11,29%, Н. Вітренко – 10,97%, Є. Марчук – 8,13%, Ю. Костенко – 2,17%, Г. Удовенко – 1,22%, інші 7 кандидатів отримали менше 1% голосів. Вкупі голів Рухів підтримало аж 3,39% з тих, хто взяв участь у голосуванні. Загалом Ю. Костенку симпатизувало 570 тисяч виборців, а Г. Удовенку – 319 тисяч.
2000–2001 роки минули для Рухів у з’ясуванні "надважливих" питань "Хто в домі господар?", "Хто більше винен?", "Хто більш рухливий?".
Та 29 листопада 2000 року НРУ утворив спільний блок з партією "Реформи і порядок" та Конгресом українських націоналістів, завданням якого стало висунення спільного списку на вибори до ВР у 2002 році. УНР не виявляв ніяких намірів долучитися до цього блоку.
НРУ, слідуючи традиції, активно співпрацював з Меджлісом кримськотатарського народу. 31 липня 2001 року було ухвалено угоду про політичне співробітництво між Меджлісом кримськотатарського народу і НРУ, погоджена спільна участь у виборах 2002 року
Врешті-решт 8 вересня 2001 року розрізнені Рухи на спільному засіданні Центральних проводів все ж вирішили, що воля "рядових членів Руху" таки щось важить, а "об’єднання Руху є визначальним у процесі консолідації патріотичних сил", а відтак підтвердили намір увійти у спільний виборчий блок "Наша Україна".
Головного болю двом Рухам додав третій Рух – "Народний рух за єдність", лідери якого Богдан Бойко та Георгій Філіпчук зробили свою публічну політичну кар’єру на намірі виступити об’єднувачами Рухів. Усі закиди в спекулюванні Б. Бойко відкидав з порога: "...у мене квиток члена НРУ за номером 2". Діяльність "Народного руху за єдність" активізувалася восени 2001 року, коли було утворено виборчий блок під назвою "Народний рух України". Обурення Г. Удовенка і Ю. Костенка використанням "торгової марки" НРУ правових наслідків для "бойківців" не мало. НРУ(є) став базою, навколо якого дістали можливість згуртуватися всі, хто був переконаний у "неавтентичності" діяльності Рухів та їхніх програмових засад.
За словами Б. Бойка, "виборчий блок "Народний рух України" послідовно займатиме державницьку націонал-демократичну нішу політичного спектру. Адже за існуючої ситуації українському виборцеві, який завжди голосував за Рух, нині немає за кого віддати свій голос: блок Віктора Ющенка "Наша Україна", за всієї поваги до його учасників, не є носієм національно-консервативної ідеології, його ідеологічна платформа є ліберальною. Ми ж послідовно відстоюємо традиційні рухівські ідеали, зокрема – виступаємо за заборону компартії як антидержавної сили. Фактично виборчий блок "Народний Рух України" залишається єдиним правонаступником Народного руху України взірця 1989-го – початку 90-х років". Щодо можливості спільного виступу на виборах до ВР 2002 року з двома іншими гілками Руху Б. Бойко переконаний: "Ми вичерпали всі ресурси для реального продовження переговорного процесу, зокрема із Рухом Г. Удовенка, з яким провели кілька раундів переговорів. Не зустрівши зустрічного прагнення до єднання, вважаємо, що робили все можливе з нашого боку для повернення Руху до його первинного стану. Костенко та Удовенко, ведучи свої партії до "Нашої України", фактично вже вирішили їхню долю – обидві рухівські гілки розчиняться у "Вавилонській вежі" ющенківського блоку. Ми ж прагнемо зберегти для України Народний рух. Саме тому творимо однойменний виборчий блок" ("Укрпартінформ", 8 вересня 2001 р.).
До Богдана Бойка приєднався виключений 20 жовтня 2001 року на засіданні Центрального проводу НРУ з керівництва НРУ колишній голова Дніпропетровської організації НРУ, голова секретаріату НРУ, один із перших членів Руху