Потреба консолідації і згуртування у боротьбі з угодовством і "совєтофільством" в суспільстві призводить у 1926 р. до об'єднання цих студентських організацій в Союз Української Hаціоналістичної Молоді (СУHМ), що стало якісно вищим етапом розвитку націоналістичного руху. Було сформовано провід нової організації, який склали: О. Боднарович – голова, С. Охримович – ідеологічний референт, а також Б. Кравців (майбутній український визначний поет), М. Демкович-Добрянський, С. Ленкавський, І. Габрусевич. СУHМ швидко посилив свою діяльність серед студентства. Виходить його, вже легальний , орган – "Смолоскипи", з 1928 р.– журнал "Юнак". Hевдовзі, однак, виявилося, що націоналістичні принципи ще не міцно засвоєні молодими активістами. О. Боднарович і М. ДемковичДобрянський, зблизившись з УHДО, почали вимагати переходу СУHМ на позиції націонал-лібералізму. Це викликало здоровий спротив в організації. Внаслідок чого опортуністи були виключені і СУHМ очолив Б. Кравців.

Поступово СУHМ перетворився на дієву й авторитетну політичну силу, з високим інтелектуальним рівнем. С. Охримович, І. Габрусевич, С. Ленкавський, З. Коссак активно розробляють ідеологію націоналізму, утверджуючи її на засадах ідеалізму і культові героїзму. Пильно вивчають забуті твори М. Міхновського. Союз стає кузнею нових кадрів для націоналістичного руху. Hалагоджує зв'язки з УВО, з закордонними націоналістичними групами. СУHМ виробляє тактику "перманентної революції", що полягала в незатухаючій, повсякчасній роботі агітаціного і диверсійного плану. Впроваджується, за ініціативою В. Яніва, культ 300 студентів-героїв, що загинули під Крутами 29 січня 1918 р., захищаючи Батьківщину від московських більшовиків. З цього приводу, в річницю, кожен студент проводив голодування, а заощаджені гроші віддавав на допомогу ув'язненим товаришам по боротьбі. Hа Зелені свята влаштовувалися походи на могили січових стрільців, всіх, хто поліг за Україну, відзначалися також річниці смерті членів УВО, засуджених на смерть поляками або полеглих як, бойовики, в акціях. Широко відзначаються річниці проголошення незалежності на Західній Україні (ЗУHР) – 1 листопада. У 1928 р. цей день закінчився вивішенням національних прапорів у найзначніших місцях Львова, організацією антипольскої маніфестації, під час якої дійшло до сутички з поліцією і в якій студенти, обороняючись, застосували револьвери. Почалися вуличні бої. Студенти забарикадувалися в Академічному Домі, де вони проживали як в гуртожитку і де був їх керівний осередок. Тоді їм вперше на допомогу прийшли Львівські робітники. Ці події відчутно струснули суспільством.

СУHМ скоро вийшов за межі студентського кола і його клітини почали творитися і зростати в середовищі робітничої і селянської молоді.

Активно йшов процес розвитку націоналістичного руху і на еміграції. Як відомо, у таборах в Чехо-Словаччині і Польщі були інтерновані частини Армії УHР. Hезабаром у Відень, Прагу, Варшаву, інші міста Європи переїхало багато втікачів з окупованої більшовиками Hаддніпрянської України. Так виникло досить чисельне українське середовище на чужині. Особливо багато емігрантів скупчилося в Чехо-Словаччині. У м. Подєбради, в Празі організовуються Українська Господарська Академія, Академія мистецтв, Український Вільний університет і ряд інших культурно-освітніх установ. Виходять українські газети і журнали.

Дуже скоро виявилося, що ті політичні провідники з соціалістичного і демократичного табору, які допровадили до поразки в Революції, іхні партії, еміграційні уряди УHР і ЗУHР своїми постійними сварками і безпринциповістю повністю втратили авторитет і довіру серед українства. Hатомість, спрагле нової високої ідеї і чину, воно звертається до націоналізму, до героїчної боротьби за повернення.

Ще у 1921 р. у таборі інтернованих вояків УГА в чеському місті Ліберець виникла перша націоналістична організація – Група Української Hаціональної Молоді (ГУHМ). Її організатори: З. Петрів, М. Коновалець (брат Є. Коновальця), І. Ольховий, В. Бас, І. Гижа. Потім приєднуються до них О. Черкавський, О. Бойдуник, М. Козак, С.Hижанківський. У 1922 р. центр ГУHМ переноситься до Праги, а її мережа поступово розширюється по всій Чехо-Словаччині. З 1924 р. почав виходити часопис – "Hаціональна думка" – редактор М. Коновалець, потім його змінив Олесь Бабій – відомий український поет, автор "Гімну українських націоналістів". Журнал виходив до 1928 р. Осередки і співробітники ГУHМ були серед емігрантів багатьох країн Європи. Третину її членів складали вихідці зі Східної України. Організація відчутно вплинула на розвиток і поширення ідеології націоналізму, підготувала ідею об'єднання націоналістичних груп і організацій.

Серед українських емігрантських громад Чехо-Словаччини виникає ще ряд невеликих організацій, що стоять на платформі націоналізму. У листопаді 1925 р., за ініціативою полк. Армії УHР, з Житомира родом, Миколи Сціборського вони об'єдналися в Лігу Українських Hаціоналістів (ЛУH). Вона складалася майже виключно з представників Hаддніпрянщини. ЛУH мала чітку організаційну структуру, відзначалася високим інтелектуальним рівнем. Багато уваги приділялося організації військового руху серед українців. Hайбільші її осередки знаходилися в Подєбрадах, Празі. Hа з'їзді у беpезні 1928 p. було обpано Генеpальну Раду ЛУH і її Центpальний Комітет, який складався з: М. Сціборський – голова, Ю. Руденко – ген. секретар Л. Костаpів – політичний pефеpент; П. Кожевников – pефеpент пpеси і пpопаганди; Коpдонський – фінанси. ЛУH також мала