Махно сів у куток під іконами, і один з незнайомців, той, що був вищий на зріст, тихо сказав: "Пан отаман Григор'єв! Ми — офіцери ставки Добровольчої армії, надіслані до вас для зв'язку. Ось лист. Тиждень тому вам надіслали гроші у сумі півтора мільйона карбованців, які ви можете отримати у Єлисаветградському кооперативі".

Махно, який деякий час мовчки сидів і лише нервово покусував губи, раптом різко скочив на ноги і, вихопивши револьвер, почав стріляти в офіцерів. Коли махновці увірвалися до кімнати, розвідники конали у передсмертній агонії. Махно істерично кричав, щоб знайшли листа. Коли із піджака одного з офіцерів було вилучено папірець, "батько" наказав негайно, потайки від григор'євців скликати командирів і членів реввійськради. Лист був написаний генералом Романовським, начштабу Добровольчої армії. З нього випливало, що Григор'єв був давно пов'язаний зі ставкою Денікіна й отримував звідти військові розпорядження, до нього вже не раз прибували зв'язкові. Йшлося про те, що Григор'єву належить більш активно боротися проти червоних і зрештою з'єднатися з частинами генерала Шкуро, в подальшому ж діяти на залізницях, перекриваючи Червоній Армії шляхи відступу від Одеси й Миколаєва.

Махновська верхівка засідала недовго і вирішила — негайно викрити підступного отамана й усунути його. Лише один Махно вагався. Він доводив, що ще не настав час, що треба почекати, поки чисельність армії зросте, що, взагалі, краще придивитися, бо цей жарт могли втнути й більшовицькі агенти, щоб скомпрометувати Григор'єва в очах махновців...

У цей напружений період Махно несподівано для багатьох прийняв досить дивне рішення: залишивши військо на Григор'єва, з невеликим загоном направився до села Піщаний Брід. Справжню мету поїздки "батька" у село, що розкинулося в живописному місці на березі тихої річки Чорний Ташлик, знали тільки найближчі до нього люди. Це була батьківщина дружини Махна, гуляйпільської вчительки Галини Кузьменко, куди вона поїхала під час денікінського наступу.

Антагонізм, що існував між Махном і Григор'євим, кожного дня зростав. Повернувшись 24 липня у розташування своїх військ, "батько" вирішив раз і назавжди покінчити з отаманом. На мітингу, що відбувся 27 липня у селі Сентові на Херсонщині, рішення викрити й ліквідувати отамана було одностайно підтримане махновцями. Дивно, що сам Григор'єв, незважаючи на притаманне йому гостре відчуття небезпеки, зважився приїхати до махновців і навіть затіяв з ними сварку, після якого Н.Махно власноручно розстріляв останнього.

Махно наказав забрати розкішну тачанку отамана і заборонив ховати вбитих. Лише через кілька днів приїхала з Олександрівська дружина Григор'єва й забрала труп свого чоловіка.

Після самосуду над отаманом його загін остаточно розпався. Частина перейшла під командування Махна, інші розбіглися по дрібних бандах.

Вбивство Григор'єва викликало величезний резонанс як серед червоних, так і серед білих. За наказом Махна з найближчої залізничної станції телеграфом передали таке повідомлення: "Всім... Всім... Всім... Копія — Москва, Кремль. Нами вбито відомого отамана Григор'єва. Підпис: Махно. Начальник оперативної частини Чучко".

Одним з перших одержав цю звістку К. Є. Ворошилов, який 29 травня 1919 року оголосив, що той, хто доставить живим чи мертвим Григор'єва, одержить 100 тисяч карбованців. Зрозуміло, що він не збирався платити "батькові" таку сума, та й Махно не претендував на винагороду.

X. Г. Раковський вирішив перевірити ці дані й таємно направив у Сентове одного з працівників Ради робітничо-селянської оборони України. Невдовзі у Київ надійшла телеграма: "Григор'єв й Терещенко з усім майже штабом порубані махновцями, що встановлено офіційно".

Звістка про розправу Махна з отаманом-заколотником дещо змінила на краще ставлення до нього Троцького. 4 серпня голова реввійськради опублікував у газеті "В путь" статтю "Махно та інші".

"Серед повстанських отаманів та "батьків" є люди двох категорій, — писав він, — є бандити, пройдисвіти, продажні кар'єристи, але є й чесні люди, що не звели кінці з кінцями.

Григор'єв шкодив Червоній Армії через кар'єризм, жадібність, продажність. Цілком можливо, що Махно у всіх цих вадах невинний, але й він завдав Червоній Армії жахливої шкоди, бо діяв за невірною анархо-повстанською системою. І зараз махновщина залишається отрутою, бо труїть відсталі частини української армії. Вбивством Григор'єва Махно, може статися, заспокоїв свою совість, але своїх злочинів перед робітничою і селянською Україною Махно цим не згладив. Якщо Махно й деякі інші партизани дійсно хочуть звернути з шляху григор'євщини, відродитися, стати на захист революції, — у них для цього тільки один шлях: відкрито заявити, що вони раз і назавжди відмовляться від дезорганізації, отаманства, свавілля, а віддадуть свої сили, як дисципліновані солдати, цілком і повністю у розпорядження робітничої й селянської влади на Україні".

В. П. Затонський відзначив, що хоча Махно й знаходився, по суті, по інший бік барикад, але "безперечно нам допоміг у боротьбі проти Григор'єва".

Тоді ж газета "Правда" надрукувала статтю "Махновщина й григор'євщина", в якій було дано об'єктивну оцінку партизанщини на різних етапах революційної боротьби й повідомлялося, що її "герої" — отаман Григор'єв і батько Махно зійшли з арени політичної боротьби, залишивши по собі тяжку спадщину, яку необхідно "випалювати розпеченим залізом". Усе було правильно в цій статті, крім одного: Нестор Махно і не думав залишати арену політичної боротьби.

Список використаної літератури

Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

Борисенко В.Й. Курс української історії. – К., 1998.

Довідник з історії України. За ред. І.В.Підкови, Р.М.Шуста. Вид. в 3 томах. –Т.І. – К., 1993; –Т.2. – К., 1995; –Т.3. – К., 1999.

Історія України / Під редакцією