простий міщанин, а після виконання спеціального доручення гетьмана, яке полягало в збиранні інформації про Пилипа Орлика і інших мазепинців в Криму, в 1761 році ми бачимо його вже як значкового товариша. А Кіш віддячував йому за послуги наданням певних пільг в його торгівельних і митних справах. Його авторитет настільки зріс, що він спираючись на підтримку Коша сміливо порушує претензії стосовно збільшення митних ставок на кримських перевозах і хан погоджується удовільнити ці претензії. Цей факт говорить про те, що для нього головне це торгівля. А різного роду "делікатні" доручення лише сприяли його успішним торгівельним оборудкам.
Певну плату за інформацію отримували "туземні" або внутрішні агенти з кола завербованих (перевербованих). Серед них частіше зустрічаються купці грецького походження. Ця платня здійснювалась не обов'язково грішми, а й товарами, певними пільгами, послугами і мовчанням. Саме ці категорії розвідників і складали основу стратегічної розвідки.
На Січі активно діяла і власне російська розвідка. Запорожці і самі продовжували залишатись об'єктами розвіддіяльності російських служб, про що свідчить числена кількість спостерігачів - офіцерів, які перебували в Новосіченському ретраншементі і надавали постійну і широку інформацію своєму керівництву про все що тут відбувається. Саме вони залишили по собі вельми цікаві і цінні для нас пам'ятки про запорожців і їхнє життя.[15;16] Об'єктами її діяльності були перш за все іноземні купці, які прибували в Гасан-башу не тільки в суто комерційних справах, а й також в справах збору інформації. Так, російський офіцер-розвідник Миронов завербував, а точніше перевербував в Січі грека Яникія - очаківського купця. А його колезі, Семенову, було доручено знаходити серед запорожців і українців знаючих східні мови і відповідним чином використовувати їхні знання. Він був куратором принаймні чотирьох таких запорозьких резидентів. В січні 1755 року після певного інструктажу і постановки завдання в різні кінці Криму під виглядом купців було відправлено козаків Корсунського куріня Василя Похила і Микиту Зубенка. А через шість місяців ще двох козаків Криловського куріня: якогось Якима і товмача Івана Чорного. Ще одного перекладача очаківського паші грека Григорія Григорієва завербував російський вахмістр Харламов, який водночас був куратором запорозьких резидентів Степана Головка і Івана Джаваги. Вони подали до Коша інформацію про активні фортифікаційні роботи в Очакові і Кизикермені.
Російська влада постійно вимагала від Коша здобувати докладну інформацію про свого потенційного ворога - Туреччину і її васала Кримське ханство. Часто ця інформація була вирішальною, або заключною при прийнятті тих чи інших рішень. За її допомогою перевірялась об'єктивність інших джерел. Це свідчить про високий рівень інформації запорозьких джерел, яку, як "вельми корисну", оцінив ще перший історіограф Січі А.Скальковський.[4.348] І про добру освітньо-психологічну підготовку самих розвідників, хоча більшість з них не були професіоналами у цій справі і не мали спеціальної підготовки.
ЛІТЕРАТУРА:
Даллес А. Искусство разведки. М., 1992. С.31.
Степанков В. Козацька розвідка наближала пермогу.// Київська Старовина №4. 1995.
Веденеєв Д. З історії розвідки і військової дипломатії України.// Розбудова держави. 1993. № 9; Василик А. Українська розвідка.// Поріг. 1993. №2.
Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша запорозького. Дніпропетровськ. 1994.
ЦДІА України. ф.229. оп.1. спр.: 6, 21, 31, 36, 50, 78, 88, 89, 91, 119, 120, 121, 145, 160, 251, 252, 309.
ЦНБ ім. В.І. Вернадського. Відділ рукописів. ф.9.
ЦДІА України. ф.229. оп.1. спр.36.
ЦДІА України. ф.229. оп.1. спр.78.
ЦДІА України. ф.229. оп.1. спр.88.
ЦДІА України. ф.229. оп.1. спр.160.
ЦДІА України. ф.229. оп.1. спр.251.
ЦДІА України. ф.229. оп.1. спр.252, 309.
ЦДІА України. ф.229. оп.1. спр.244.
ЦДІА України. ф.229. оп.1. спр.248.
Мишецкий С. История о казаках запорожских. М., 1847.
Ригельман А. Летописное повествование о Малой России. М., 1847.