Традиційними стали пісенні фестивалі "Таврійські ігри", "Слов'янський базар", "Мелодія", "Оберіг", "Пісня року". У 1999 р. святкувався 10-річний ювілей фестивалю "Червона рута"; уперше паралельно з конкурсами серед музикантів проводився конкурс серед ведучих і режисерів. Україна перетворилася на загальновідомий центр хореографічного мистецтва та фортепіанної музики. З 1994 р. в Україні проводиться Міжнародний фестиваль С. Лифаря (у жовтні 1999 р. у Києві відбувся III Міжнародний фестиваль С. Лифаря), з 1993 р. — Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті В. Горовиця. У квітні — травні 1999 р. відбувся Третій конкурс цього фестивалю, в якому взяло участь 79 молодих піаністів із 17 країн світу.

Протягом 1992-1993 рр. понад 109 українських творчих колективів побувало на гастролях за кордоном. Разом з успіхами в галузі культури простежуються й негативні тенденції. Як і раніше, культура фінансується за залишковим принципом. Гостру кризу переживає національний друк. Так, у 1998 р. в Україні було видано втричі менше книг порівняно з 1930 р., тобто за рік на душу населення друкувалася лише одна книга, тоді як у Росії — три, у Великобританії — двадцять, у Німеччині — тридцять.

Відсутність необхідних коштів часто стає причиною перепрофілювання або закриття культурно-освітніх установ, творчих колективів. Зокрема, така доля спіткала Київське об'єднання музичних колективів, Київський театр естради, естрадно-симфонічний оркестр телебачення та радіо.

Небезпечним для культурного розвитку України є неконтрольоване поширення продукції іноземної культури на тлі зменшення вітчизняних робіт. Насамперед це стосується кіномистецтва й телебачення. Домінування плюралізму в духовному розвиткові суспільства дає змогу ознайомити широкий загал із цінностями та шедеврами світової культури, які раніше через ідеологічні бар'єри були недоступними. Проте саме плюралізм створює умови для проникнення у духовну сферу антикультури. Загрозою для суспільства стає пропагування насилля, розбещеності, антигуманності в умовах фактичної відсутності стійкого культурного імунітету.

Відродження духовності значною мірою пов'язане з відродженням релігії й церкви. Значною мірою цьому сприяли Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" та нова Конституція України, яка гарантує свободу світогляду й віросповідань. Нині в Україні діє 67 конфесій і 16,5 тис. громад різних напрямків, що вдвічі більше, ніж на момент проголошення незалежності України. Традиційно найвпливовішою релігією залишається православне християнство. Православ'я в Україні фактично розкололося на три конфесії. Перша — Українська Православна Церква (УПЦ), що підпорядковується Московському патріархату, на чолі з предстоятелем митрополитом Київським і всієї України Володимиром (Сабоданом) — налічує понад 6 тис. общин, 64 монастирі; друга — Українська Православна Церква, що підпорядковується Київському патріархату (створена в 1992 р.), на чолі з предстоятелем з 1995 р. патріархом Київським і всієї Русі-України Філаретом — майже 2 тис. общин, 15 монастирів; третя — Українська автокефальна Православна Церква на чолі з предстоятелем патріархом Київським і всієї України Дмитрієм — до 600 парафій.

Ця конфесійна роз'єднаність не сприяла консолідації суспільства, викликала розкол і протистояння в українських землях. Так, 30 квітня 1999 р. у Маріуполі члени УПЦ МП Донецької єпархії побили віруючих УПЦ КП на чолі з патріархом Філаретом. Іншою, не менш складною проблемою стала значна політизація релігійної сфери. З одного боку, релігія активно виходить на політичну арену, про що свідчить поява Української християнсько-демократичної партії (1990 р.), з іншого — політика проникає в релігійну сферу. Сучасному розвиткові релігії в Україні притаманні також такі риси і особливості, як зростання релігійного фактора в суспільному житті, посилення релігійності населення. Так, за результатами опитування, що було здійснене в жовтні 1998 р. Київським інститутом соціології і політичної психології, 36 % респондентів відповіли, що найбільшою довірою серед усіх органів влади і суспільних інститутів користується церква. Важливою подією у зростанні релігійного фактора в суспільному житті стала підготовка до святкування 2000-ліття Різдва Христового. У багатьох містах, селах зведено нові храми. У Києві відтворено національні святині — Михайлівський Золотоверхий монастир та Свято-Успенський собор Києво-Печерської лаври.

Оновлення соціально-економічного, суспільно-політичного, культурного і духовного життя в Україні відбувалося з великими труднощами. І все ж морально-психологічна атмосфера в Україні помітно змінюється. Триває національне і духовне відродження. Підвищується інтерес наших співвітчизників до історичного минулого українського народу, їхня відповідальність за майбутнє України — незалежної соборної держави, яка поступово утверджує своє гідне місце у світі на межі XXI століття і III тисячоліття.

Список використаної літератури:

Історія України: Навч. посіб. — К., 1997.

Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. — К, 1995.

Костюк Г. Сталінізм в Україні (генеза і наслідки). — К, 1995.

Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів, 1990.

Культурне відродження в Україні. — К, 1998.

Кульчицький С. В., Коваль М. В., Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. — К, 1998.

Мельник Л. Г. Історія України. — К, 1991.

Нестор Махно. Воспоминания. — М., 1992.

Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 1995. - Т. 1-2.

Реєнт О. П., Лисешо О. П. Українська національна ідея і християнст-во. — К., 1995.

Сергійчук В. ОУН—УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. -К., 1996.

Субтельний О. Україна. Історія. - К, 1993.

Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. -