Найбільше міст було в Київській землі — 80, серед них Вишгород, Білгород, Василів, Корсунь. На Лівобережжі знаходилися Чернігів, Переяслав, Новгород-Сіверський, Путивль, Любеч. Зростала кількість міст в західноукраїнських землях. Лише в Галичині і Холмщині на початок XIV ст. їх було 22, близько 10 міст — на Волині. В XII ст. великим містом став Галич — центр Галицько-волинського князівства. Приблизно 13—15 % населення жило в містах.

Структура міста в Київській Русі мало чим відрізнялася від західноєвропейської. Місто або замок був одночасно резиденцією князя чи боярина і укріпленням на випадок нападу. Роль цієї частини міста особливо зросла під час феодальних міжусобиць. Ремісничі майстерні, житлові будинки та інші споруди розміщувалися навколо замку в передмістях. Економічним осередком і центром громадського життя міста був "торг" — ринок. Міста належали удільним князям, великим боярам, були центрами ремісництва і торгівлі для сільської округи, що тяжіла до них.

Міста зберігали зв'язок із сільським господарством. Ремісники і купці розводили велику рогату худобу, коней, кіз, овець, свійську птицю. За містом були угіддя, що їм належали. Тут вирощували сільськогосподарські культури, заготовляли сіно, виділяли пасовища тощо. Житлові будинки ремісників майже не відрізнялися від селянських хат.

У кінці XII ст., за даними М. Грушевського, найбільшим містом був Київ, де проживало близько 100 тис. чол. Особливо він зріс при правлінні Ярослава Мудрого. Було збудовано Софіївський собор, багато церков. Київ залишався більше адміністративним і торговим центром, ніж ремісничим. Тут було численне купецьке населення.

XIV—XV ст. були періодом урбанізації Європи. Досить швидко зростала чисельність міст в Україні. Відбудовувались старі міста, зруйновані ординською навалою, виникали нові. Київ зберіг за собою провідне місце в господарському житті. Зросло значення Львова, населення якого наприкінці XV ст. становило близько 10 тис. чол. У Руському і Белзькому воєводствах в XIV—XV ст. статус міст отримали 92 населених пункти. На Буковині в другій половині XV ст. існувало близько 50 міст, населення багатьох з них становило лише 500 чол.

Після звільнення з-під золотоординського іга в 60-х роках XIV ст. українські землі зазнавали значних нападів кримсько-татарських орд. Для оборони від них було збудовано цілу систему оборонних замків, багато з яких переросли на міста. Замки будували переважно з дерева. Лише Кам'янець-Подільський, Хотин, Меджибіж, Скала, Жванець, Смотрич на Поділлі та Луцьк на Волині мали кам'яні кріплення. До замку прилягали міські ринки, будинки феодалів, купців, ремісників. Територію міста обносили дерев'яним частоколом або кам'яним муром. З XVI ст. кам'яні будинки починають споруджувати великі феодали та найбагатші купці.

Міста належали державі (20%), церкві та магнатам (80%). Міщани постійно відчували тиск з боку власників. Це позначалося на їхньому соціальному і економічному житті. Вони перебували у феодальній залежності, як і селяни, відробляли ренту та різні повинності: гужову, військову, ремонтували замки, платили за шлюб.

Однією з особливостей розвитку українських міст було те, що духовні та світські феодали володіли великими земельними ділянками в королівських містах. Ці володіння називалися юридиками і не підпорядковувалися міській адміністрації та суду. Іноді юридики зобов'язані були виконувати повинності на користь феодала. З волі старости чи феодала на міщан накладалися різні податки за право торгівлі чи виробництва. Шляхта часто просто грабувала заможних купців. В Україні королівська влада виступила на захист інтересів феодалів, а не міст, як це було в Західній Європі. Однак для того щоб забезпечити мінімальні умови розвитку міст, литовські великі князі, польські королі, феодали надавали містам України можливість обмеженого самоврядування.

За зразок бралася хартія вольностей міста Магдебурга, тому це право дістало назву "магдебурзького. Протягом XIV —XV ст. магдебурзьке право отримали Санок (1339 р). Львів (1356 p.), Кам'янець-Подільський (1374 p.), Луцьк (1432 p.), Кременець (1438 p.), Житомир (1444 p.), Київ (1494 p.). При наданні магдебурзького права з міст стягувалась певна сума, визначена у привілеї. Населення звільнялось від натуральних повинностей і сплачувало грошові податки з торгівлі та промислів. Міське населення звільнялося від управління й суду великокнязівського або королівського намісника. Міське самоврядування — магістрат складався з "лави" на чолі з війтом (суд у кримінальних справах) і ради з бургомістрами (адміністративний орган і суд у цивільних справах).

Магдебурзьке право на українських землях було обмеженим. За міщанами зберігався обов'язок відбування численних повинностей. Королівські намісники самовільно втручалися у справи міст. Війта призначав великий князь чи король. Лише міщанство м. Львова мало право самостійно обирати людину на цю посаду.

В XIV—XV ст. в Україні відбувся процес зростання чисельності іноземців. У Галичині, на Західній Волині та Західному Поділлі в XIV ст. польські колоністи в деяких містах становили більшість населення. Феодали запрошували німецьких, голландських та інших ремісників, їм надавались значні привілеї. Українські міщани їх не мали. Їм забороняли займатися торгівлею, певними видами ремесел, поселятися в престижних частинах міста, на них не поширювалося магдебурзьке право. Становище погіршувалося ще й тим, що влада підтримувала католицьку церкву, яка була на боці іноземних колоністів.

2. Основні особливості та закономірності

господарського розвитку країн світу (1940-1970 рр.)

Економіка країн світу в роки другої світової війни

Динаміка та структурні зміни господарського розвитку другої половини 40—70-х років XX ст.

Економіка країн світу в роки другої світової війни

Друга світова війна (1939—1945 pp.) була небаченим лихом в історії людства. Минуло вже 50 років після її закінчення, але й