Реферат на тему:
“Розвиток української державності і основні етапи її розвитку”
Зародження класового ладу і формування державності східних слов’ян. Утворення давньоруської держави — Київської Русі
Соціальні відносини у ранніх слов’янських племен першої по-ловини І тис. н.е. були характерними і для кінцевого етапу первісно-общинного ладу, періоду зародження класового суспільства. Архео-логами знайдені залишки великих поселень антів, що складалися з ряду окремих господарських будівель, ремісничих майстерень. На зміну родовій общині йшла нова, територіальна сільська община, у складі якої де-не-де зберігались як пережитки минулого древні вели-кі патріархальні сім’ї. Мала сім’я, яка складалася з чоловіка, жінки і дітей, була складовою частиною важливої соціальної клітинки суспі-льства — сільської общини. Це було особливо характерним для південної, лісостепової зони. У сільській територіальній общині ви-ділялись окремі заможні сім’ї, які володіли певною власністю, про що, наприклад, свідчать примітивні ключі від дверних засувів, знай-дені археологами на черняхівських поселеннях. Про майновий роз-поділ в антів свідчать також численні схоронення монет і дорогоцін-них речей. Верхівка прагнула до збагачення, присвоювала продукти праці членів общини у вигляді данини.
Поява у слов’ян союзів племен свідчила про становлення у них між докласовою і класовою формаціями перехідної форми управ-ління суспільством. Тут використовувалися деякі родові форми регулювання соціальними процесами, але вже в інтересах пануючо-го класу, що зароджувався. Таку форму управління суспільством називають військовою демократією. На її стадії знаходилися і ан-ти . Військова демократія включала в себе якості, властиві як суспільному самоврядуванню, так і елементам державного ладу. У результаті посилення соціальної диференціації у союзах слов’янсь-ких племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класового поділу суспільства і утворення держави. Це вимагало багато часу. Впливав і несприятливий зовні-шньо-політичний фактор. На розвиток слов’ян певною мірою вплинуло і нашестя гуннів.
"Союзи союзів", що складалися з кількох союзів племен-кня-зівств, були новими утвореннями і відображали більш високий етап у процесі східнослов’янської консолідації. Приблизно на рубежі VIII—ЇХ ст. придніпровський "союз союзів" Русь переростає у ще сильніше об’єднання — Руська земля, до складу якого входила значна кількість союзів слов’янських племен: Русь, Поляни, Древ-ляни, Полочани, Дреговичі, Сіверяни. Це вже майже половина східних слов’ян. Такий союз, що охоплював територію близько 120 тис. кв. км і простягався на 700 км на північ аж до Західної Двіни, був справжньою державою. Правила у цьому державному об’єднан-ні, цілком імовірно, династія Кия, представниками якої у середині IX ст. згідно з літописом були князі Дір і Аскольд. В одному з джерел IX ст. повідомляється, що "у русів існує клас рицарів", тобто знаті. Про поділ знатних і бідних свідчать й інші джерела. За даними арабського вченого Ібн-Руста (IX ст.), цар русів засуджує й інколи висилає злочинців "правителям віддалених областей". На Русі існував звичай "божого суду", тобто розв’язання спірної спра-ви поєдинком. Особливо тяжкі злочини каралися смертю. Цар русів щорічно об’їжджав свою територію і збирав данину з населення.
У своєму розвитку Давньоруська держава пройшла два основ-них етапи. Перший етап охоплює кінець IX і Х ст. Тоді Київська Русь була ранньофеодальною державою, у межах якої відбувалося становлення феодального суспільного ладу. Тут в основному завер-шувався процес політичної єдності Русі, встановлювалися державні кордони, відбувалося утворення та вдосконалення апарату влади.
Наприкінці Х — першій половині XI ст. Київська Русь всту-пила у період свого розквіту. У другій половині XI ст. спостерігає-ться тенденція до феодальної роздробленості, а наприкінці першої третини XII ст. Давньоруська держава вступила у другий етап свого розвитку — етап феодальної роздробленості.
До періоду феодальної роздробленості відноситься час зарод-ження української державності.
У Київській Русі суд не був відділений від адмі-ністрації. Він будувався на класовій основі і захищав перш за все інтереси пануючих верхів давньоруського суспільства. У ролі судді в першу чергу виступав князь. До компетенції лише князівського суду належали справи, в яких хоча б однією з сторін були представники феодальної знаті. Про суд князя розповідається в Руській Правді та інших джерелах.
Українська держава у 1654—1659 pp.
За Березневими статтями навесні 1654 p. Б.Хмельницький вже в союзі з Росією розпочинає війну з Польщею, щоб завершити об'єднання українських земель в етнічних межах, аж до Вісли й угорського кордону. Разом з тим, гетьман наполегливо зміцнює вже існуючу незалежну українську державу.
Звільнення з-під влади Польщі, формуван-ня самостійної національної держави створили сприятливі умови для піднесення виробничих сил України. Цьому сприяло вигнання польських феодалів та виключення їх з економічного життя Украї-ни, зменшення магнатсько-шляхетського землеволодіння, збіль-шення дрібної козацької власності на землю, а, отже, і виробників, що працювали на ринок з послабленням тиску феодальної експлу-атації.
Автономія України у другій половині XVII ст.
Міжусобиці та війни, які сталися після смерті Б.Хмельницького призвели до того, що територія вільної України була розірвана на дві частини: Правобережну та Лівобережну, або Західну та Східну, або тогобічну та сьогобічну. Це був не тільки географічний поділ, а й політичний. Правобережжя опинилося під владою групи старшин, яка орієнтувалася на Польщу. Цей поділ став політичною реальністю, особливо він позначився у 1663 p. з обранням двох гетьманів — лівобережного (І.Брюховецького) та правобережного (П.Тетері).
Юридичне поділ був оформлений Андрусівським перемир'ям ЗО січня 1667 p., яке Польща та Росія уклали без участі України. В ньому спеціально застерігалося, що до Росії входить Лівобережна Україна, а Правобережжя — до Польщі. Запорізькій Січі судилося перебувати під владою Росії та Польщі.
У