для яких це був єдиний шанс набути більш вищого соціального статусу . Ті , хто не мав такої можливості займали землі , конфісковані у польської шляхти . Вони платили податки з цих земель та виконували певні послуги , а саме забезпечували Військо Запорозьке простоєм , провізією та засобами транспорту – це так звані натуральні податки . Внаслідок боротьби селяни отримали право на особисту свободу , право мати і разпоряжатися власним майном на власний розсуд , могли вільно переселятися . Панщина була знищена . В суспільному устрої межі між різними верствами населення поступово розмивалися . Рівень соціальної рівності на той час був чи не найвищий в Європі та в усьому світі .
Та з часом усім цим демократичним здобуткам з’явилась загроза з боку привеливійованого класу - української знаті та реєстрової старшини , які хоч і боролися за соціальну рівність , та втрачати власні привілеї не хотіли . Створення суспільства рівноправних людей автоматично знищило знать . В розумінні цих людей вся боротьба українського народу зводилась до заміни правлячого елементу з вигнаної польської шляхти на українську знать . Займаючи високі пости , маючи великий військовий та політичний досвід , богатство та високе положення в суспільстві вони використвували своє становище для зміцнення свого впливу та матеріального достатку . Державні посади починають передаватись спадково . Як вихідці з старшини , гетьмани сприяли зосередженню влади в її руках , спираючись на її підтримку . Такий стан речей задовільняв й іншу впливову силу - українську православну церкву , якій було надано широкі права та щедра законодавча та матеріальна підтримка . Поступово формувався правлячий клас , який дедалі більше нагадував існувавший раніше . Починають з’являтися перші спроби позбавлення селян та простого козацтва вольностей , здобутих в боротьбі 1648 року . Нерідко відповідь була ворожою і досить агресивною . Прірва між правлячою верхівкою та простим народом стає все більшою та більшою .
Таким чином , основними причинами виникнення Руїни можна назвати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними напрямами в розвитку української держави , неготовність типових представників правлячої знаті до створення суспільства , яке б базувалось на демократичних засадах .
2 . Початок Руїни . Перше гетьманування
Юрія Хмельницького . Іван Виговський .
Ще за свого життя Б.Хмельницький мав наміри заснувати гетьманську династію . Тому коли він помер , питання про гетьманського наступника не виникало – козацька старшина , яка буквально боготворила Б.Хмельницького негайно вибрала гетьманом його 16-ти літнього сина Юрія Хмельницького (близько 1641 – 1685) , маючи надію що виховуючись коло батька , він перейняв певні риси характеру та досвід . Та цим надіямм не вдалося справдитись – Ю.Хмельницький виявився людиною нерішучою та слабохарактерною , а що найгірше , він легко піддавався впливу з боку козацької старшини . Пробувши гетьманом близько місяця він власноруч склав з себе повноваження .
Того ж 1657 року обрано наказним гетьманом , а згодом на Генеральній Раді , за участю , крім козаків ще й міщан та духовенства , 26 серпня у Корсуні затверджено гетьманом усієї України генерального писаря Генеральної військової канцелярії Війська Запорозького Івана Виговського (рік нар. невід. – 1664) . Вихідець з православної овруцької шляхти , навчався в Києво – Могилянській академії , працював у міському суді Луцька , потім при польському комісарі в Україні , брав участь у бойових діях у складі польської армії проти українського війська . Був одружений з княжною Солемирецькою . Після розгрому поляків під Жовтими Водами у 1648 році він потрапляє в полон та переходить до Б.Хмельницького . Незабаром призначається генеральним писарем , аж до смерті гетьмана залишаючись його найближчим соратником та помічником . Один з найосвіченіших та талановитих мужів свого часу , він брав участь у багатьох посольствах і виявив себе блискучим дипломатом .
В своїй внутрішній політиці Виговський спирався насамперед на старшину , намагався зміцнити її положення в державі , наділяв її значними маєтностями тощо . 1657 року було оформлено договір зі Швецвєю , яка визнала незалежність України та її кордони да Вісли . Від Литви приєднано Берестейське та Новгородське воєводства . Поновлено союз з Кримом та Туреччиною . Загальний зовнішній політичний курс був спрямований на створення незалежного українського князівства . Та цьому сильно заважало ставлення Москви , якій не подобалась все більш зростаюча політична незалежність України . Саме як противагою московським впливам в країні Виговський зміцьнює та використовує зв'язки з Польщею . Та вже давно домагалася повернення України , обіцяючи широкі права та автономію . Такі вимушені кроки Виговського розуміє як козацькі верхи та знать так і духовнство . Але такі політичні загравання старшини з польською шляхтою сильно підривають довіру простого народу , в пам’яті якого ще не зажили болючі рани польського панування .
Досить сильну опозицію виявили запорожці , ображені за їх ігнорування в прийнятті досить важливих рішень , але насамперед за те , що їх не запросили на вибори гетьмана . До Москви почали надходити доноси кошового отамана Якова Барабаша та Полтавського полковника Мартина Пушкаря , який мав амбітні плани самому стати