На початку 1919 р. Махно вперше вступив у союз з Червоною армією і став комбригом, але влітку Л.Троїцький звинуватив його в дезорганізації фронту, партизанщині, заколоті проти радянської влади. Вище командування оголосило Махна поза законом. Він склав свої повноваження, одначе залишився на фронті, продовжуючи з невеликим загоном боротьбу проти денікінців у районі Олександрівська й Нікополя. А в липні, переправившись на правий берег Дніпра, об’єднався із загонами Григор’єва, котрого невдовзі махновці розстріляли. До Махна, який закликав червоних бійців припинити відступ і воювати з ворогом на рідній українській землі, приєдналося чимало солдатів-червоноармійців. На бік повстанців перейшли у повному складі дві бригади 58-ї дивізії червоних.

5 серпня Махно видав наказ про створення Революційної повстанської армії України (махновців).

Уже в серпні-вересні денікінці відчули на собі силу цього військового формування. Штаб командуючого групою військ Новоросії генерала Шилінга, на якого покладалось виконання директиви про наступ на захід і північний захід, інформував ставку Денікіна: “Отже, з групою Махна доводиться рахуватися як із серйозним противником, що не має тилу, відмінно споряджений, значно переважає нас чисельністю і зовсім не чутливий до наших обходів (...). Перш ніж виконувати директиву, необхідно рішуче покінчити з групою Махна біля Новоукраїнки. Цього можна досягти введенням у бій не лише всіх наших сил, а й достатніх сил з боку 2-го корпусу”.

27 вересня 1919 р. поблизу с.Перегонівки відбувся вирішальний бій між денікінцями й махновцями. Останні якраз підписали угоду про союз з армією УНР, від якої отримали боєприпаси. З усіх поразок денікінців восени 1919 р. на Правобережній Україні ця була найнищівнішою. Вони втратили близько 18 тис. Бійців. Махновці розгромили Сімферопольський, 2-й Феодосійський, Керч-Єникальський, 51-й Литовський та інші білогвардійські полки.

Махнівці активно діяли і в інших напрямах. Азовський корпус під командуванням Вдовиченка здобув Великий Токмак, а 8 жовтня підійшов до Бердянська, де розташовувалися денікінські склади боєприпасів. Після 5-годинного бою повстанців заволоділи містом. 14 жовтня Вдовиченко захопив Маріуполь і взяв курс на Таганрог, де була ставка Денікіна.

Загально селянського характеру махновського руху, масштабу, якого набув він за лічені тижні, не могли заперечувати ні білогвардійці, ні більшовики, котрі залишились в підпіллі. 15 листопада газета “Звезла” писала: “Лише цілком короткозорі люди можуть не бачити, що махновське просування в глиб областей, захоплених денікінською клікою, - це щось більше, ніж проста воєнна операція. Це ще й широкий народний рух, який захопив і повів за собою у своєму стихійному й нездоланному розвиткові неосяжні верстви трудових мас, який врешті вилився у сповнену величезних задатків революцію”.