Серед усіг цих українських племен провідне значення набувають поляни, з їхнім головним містом Києвом, який виріс на місці, безперервно залюдненому, починаючи з часів палеоліту (Кирилівська стоянка, про яку згадувалося вище). Можливо, що тут був Данпртштадир готських часів. У всякому реві, від VI сторіччя тут уже було місто, як свідчать аровеоиогічиі дослідження, а від VII от. місто це вже згадується вірменським письменником під назвою Куяр.

Як свідчать рештки поселень українців УІІ-УШ сторіч, жили вони здебільшого великими гуртами. Житлами служили землянки з грубами, з дерев'яними стінами, обмащеними глиною, або хати з сіньми та двома світлицями, що нагадують пляном сучасні українські хати. Біля житла були глибокі ями для переховування продуктів. Недалеко від поселень бували могильники з безкурган-ними могилами, з рештками трупоспалення. Подібні поселення зустрічаються по всій Україні. Цікаво, що під вівтарною частиною Десятинної церкви в Києві знайдено рештки подібної хати, старшої від Десятинної церкви, кінця Х століття.

Українські поселення мали укріплення — городища з високими земляними
валами та глибокими ровами. Ровміщалися вони переважно на високих берегах рік, на рогах, які з двох-трьох боків оточені були річкою.

По всіх українських землях залишилося багато городило у Київщині — 400, на Волині — 350, на Поділлі — 260, на Чернігівщині — 208, у Галичині — 100. Ці городища були рйного розміру.

Серед цих міст були великі, значні вже в VIII ст. Київ мав вулиці, майдани,
палаци князів. У ньому було багато ремісників, ним міг змагатися багатством Чернігів, де теж виробляли ювелірні речі. Галич, Луцьк (Лучеськ), Перемишль являли собою значні торговельні міста.

Археологічні джерела дають можливість уявити собі головні заняття населення. Це було рільництво (на що вказує хліборобський інвентар), скотарство (були корови, коні, свині, вівці, птиця). Населення знало ганчарство, ткацтво, обробку заліза, інші ремесла. Важливе місце посідало полювання на дикого звіра. Тоді було турів, зубрів, лосів, оленів, а також тварин з дорогоцінним хутром: білок, куниць, лисів різних типів, а головне — бобрів у річках. Крім того, було багато диких бджіл, і здобування меду та воску відігравало значну роль в житті.

Усі ці природні багатства притягувало увагу чужоземних купців і втягали людність України з далеких, часів у торговельний вир.

Територію українських племен перерізували важливі річкові шляхи, які зв'язували їх з культурними країнами всього світу. Перший великий торговельний шлях, що зв'язував країни Сходу з Европою — був Волзький.

У VII ст. арабський халіфат розгорнув широку торговельну діяльність і включив до свого кола фінські країни східньої Евройи, швкову Віярмію. В лісах північної Европи водилося багато цінного звіра: горностаїв, соболів, куниць, чорнобурих лисів та ін. Хутра цих звірів були у великій моді на сході, в країнах арабського сходу, у Візантії та Европі.

Ці хутра етали від VII ст. головним дредметом експорту. Про розмір цієї торгівлі свідчать скарби, які складаівться З дорогоцінного східнього срібла та арабських диргемів. Диргеми надзвичайно зручні для датування знахідок, бо були чинні тільки За життя халіфа, при якому їх карбовано, ІД монетні скарби охоплюють добу від VII до VIII сторіччя нашої ери.

Крім арабів, торгівля охоплювала Індію, а далі — Китай.
Волзький шлях проходив поза українською територією, але великі притоки
Дніпра — Десна, Сейм, Сула, Ворскла, Псьолта інші— зв'язували Дніпро з Сіверським Дінцем, Доном, Волгою, Каспійським .морем. Де волоком, де по річках, арабські купці потрапляли в басейн Дніпра, і свідками інтенсивної торгівлі з арабами залишалися великі скарби диргемів. На острові ґотлянді знайдено 67 000 дир-гемів, в Києві — кілька знахідок по 2-3 тисячі диргемів у кожній, у Могилеві в одній знахідці — 1300 диргемів, у с. Копіївці Вінницької области — 500 диргемів і ін. Крім арабських монет, знайдено західньоевропейські: французькі, німецькі, англійські та інші. Арабські письменники багато оповідали про слов'ян (українців), про торгівлю з ними. Вони писали, що українські купці приходили й до Багдаду, Закавказзя, навіть до Олександрії. Арабськийписьменник кінця УШ ст. Мохаммед бен Істак писав, що ці товари спрямовували до Тегерану.

Крім «великого шляху з варяг у греки» існували інші: Двінський — від Ризької затоки Західньою Двіною на Дніпро, Німана Прип'яттю на Дніпро. В Гродні був значний осевід якого збереглися могильники, рештки княжого палацу. Одночасно з «шляхами з варягів у греки» існував шлях, який )етинав Україну з сходу на захід. Він ішов з Каспійського моря ягою, волоком на Дін. Сіверським Дінцем, волоком до приток Дніпро — Сейму, Десни, або через Псьол, Ворсклу. Перетинаючи Дніпро, Ійін вів на захід Прип'яттю або суходолом на Краків, Прагу. Цим шляхом везли на захід східні товари, а з