Чимало поезій Павличка покладено на музику, а славнозвісна пісня на музику О. Білаша «Два кольори» за популярністю може конкурувати з багатьма творами поетів-пісенників. Червоний і чорний кольори — це традиційні барви української вишивки, символічне наповнення яких не змінилося навіть протягом тисячоліть. При всій своїй ліричності та пісенності ця поезія має ще й глибокий філософський підтекст: вирушаючи в самостійне життя, ліричний герой отримує від матері сорочку, вишиту червоними і чорними нитками, які символізують згадку про те, що людська доля є переплетінням щасливих і гірких моментів, «сумних і радісних доріг», які людині доведеться пройти. Суперечливість життя, мотиви дороги й повернення до одвічних моральних цінностей, материнська вірність і синівська любов — ці відомі всім складові людської долі й зумів показати поет у своєму творі.

Є в творчому доробку Д. Павличка і твори, написані для дітей: поема-казка «Золоторогий Олень», «Дядько Дощ», «Де найкраще місце на землі», «Пригоди кота Мартина» та інші, які приваблюють читачів щирістю, красою художнього слова та простотою, за якою ховаються досить глибокі та важливі думки.

Подорожуючи світом, знайомлячись зі світовою літературою, поет отримав можливість розвивати свій кругозір, навчаючись на кращих взірцях поезії Заходу і Сходу. Він блискуче оволодів такою складною віршовою формою, як сонет, зробив чималий внесок у його цікавий різновид — білий сонет, увів в українську літературу поширені в близькосхідній ліриці рубаї (у поезії народів Близького Сходу так називається чотиривірш, в якому римуються перший, другий та четвертий рядки), відродив у сучасній поезії жанр притчі. Досить багато займався перекладом найкращих взірців світової літератури, прикладом може бути видана в 1983 р. книга «Світовий сонет».

Розмова про творчий доробок Дмитра Павличка була б неповною без згадки про його літературознавчу діяльність. Його статті, есе, виступи з питань літератури склали три збірки —«Магістралями слова» (1977), «Над глибинами» (1983) та «Біля мужнього світла» (1988), де вміщені статті з історії світової літератури (про Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку, В. Стефани-ка, О. Гончара, М. Рильського, Шолом-Алейхема, Хосе Марті, М. Шолохова та багатьох інших). Великою заслугою Д. Павличка є введення в літературне життя України творчості видатного поета-лемка, до цього у нас майже не відомого Богдана — Ігоря Антонича, книгу якого «Пісня про незнищенність матерії» він упорядкував і видав у 1967р., супроводивши її ґрунтовною вступною статтею під такою ж назвою, як і книжка.

Як і кожен справді самобутній, оригінальний поет, Д. Павличко сприймається читачами неоднозначно. Є в нього вірші, які несуть на собі аж надто виразні прикмети свого часу, і то не кращі прикмети, як-от оспівування вождя революції. Є просто слабші, як для Павличка, твори. Тут варто навести слова відомого критика й літературознавця Анатолія Шевченка: «Можна приймати поезію Павличка цілком, незастережно, а можна щось у ній не приймати, так само можна погоджуватися з його думками, висловленими в трьох книгах літературно-критичних статей, есе, виступів, а якісь із них заперечувати, але не можна не захоплюватися цією яскравою особистістю, цим невтомним будівничим нашого духовного життя, цим полум'яним громадянином рідної землі».

Борис Олійник

Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка на Полтавщині. Війна поклала суворі рубці на дитячі літа Олійника. Батько майбутнього поета загинув на фронті. Вірші почав писати в шкільному віці. Він «топтав стежку до п'ятого класу Зачепилівської семирічки», коли побачив у новосанжарівській райгазеті «Ленінським шляхом» свій невеличкий вірш і своє прізвище.

1953р., після закінчення шкільного навчання, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка, а вже 1958р. розпочав роботу в редакції газети «Молодь України». На Всеукраїнському
поетичному конкурсі 1957 року його твори зайняли перше місце. Поет і журналіст, часто їздив у відрядження, зокрема на ударну комсомольську будову — Лисичанський хімкомбінат, про неї ж і про молоде місто Сєвєродонецьк надрукував у газеті серію нарисів і видав документальну повість «За Сіверським Дінцем» (1959).

Пережите в дитинстві та в роки молодості склало основу першої його збірки поезій «Б'ють у крицю ковалі» (1962).

Друга збірка — «Двадцятий вал» (1964), відзначена Республіканською комсомольською премією ім. М. Островського.

Б. Олійник пише своєрідні віршовані «портрети» — монологи про сільських трудівників, як-от хворого хлібороба («Про хоробрість»), інваліда з фронту («Дядько Яків»), «співрозмову» зі скромною вчителькою В. І. Левкович («Формула»), присвячений М. Рильському вірш «Пісня», автобіографічні нотатки «Про себе».

Виходять збірки «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «Рух» (1973).

Вражає різноманітність поетичної творчості Олійника: задушевно-ліричне слово про матір («Мати»); філософський роздум про непорушність зв'язку людини із землею («Заземлення»); сокровенне, інтимне («Дума про Аеліту», «Ти чекай...»); лірика, сповнена драматизму та конфліктності: «Балада про вогонь і принципи», «Ринг», «Триптих пильності», «Засторога», ряд віршів з циклу «Коло» та ін.; публіцистичність у «Триптиху пильності» та в такому ж чілійському триптиху «На тривожній струні».

Ліризму сповнені цикли «Сковорода і світ», «Досвід», «На лінії тиші», «При гончарному крузі. Олесеві Гончару», «Сиве сонце моє. Пам'яті матері».

Навпаки, драматичні, гострі поезії — «В рамі прицілу», «Прометей приручений», «Про черги», «Погоня... І постріл...».

Поет застосовує також умовність, вигадку, елементи казки, фантастики, алегоричну та символічну образність у таких творах, як «Принцип», «Про середину», «Притча про ноги», «Притча про славу», «У поета гроші завелись» та ін.

У збірці «Заклинання вогню» (1978) поет вмістив цикл віршів «Від Білої