Поет є лауреатом Державної премії СРСР (1975, за книгу «Стою на земле») і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983, за книги «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума про місто»).

Свою творчу роботу він завжди поєднував з активною громадською діяльністю. В 1971 — 1973pp. та з 1976-го року він — секретар правління Спілки письменників України, секретар правління Спілки письменників СРСР, секретар парткому Київської письменницької організації. Був депутатом Верховної Ради УРСР 10-го і 11-го скликань.

Понад двадцять оригінальних поетичних
книг — такий доробок Б. Олійника. Творчий процес його триває. В орбіті
тематичних і проблемних зацікавлень поета з самого початку його творчої діяльності знаходимо вірші про єдність поколінь, братерство народів, про невсипущу працю наших людей, їхню пам’ять і духовне багатство, трудові й ратні подвиги. Не байдужий Олійник і до вічних тем — життя і смерті, кохання, любові й пошани до історичного минулого, до матері й дитини... Віршам і поемам Олійника властиве прагнення глибоко проникати в соціально-політичні, філософські проблеми, які хвилюють суспільство.

Василь Стус

Василь Стус народився 6 січня 1938 року на Вінничині в с. Рахнівка Гайсинського району в сім'ї Семена Дем'яновича та Їлини Яківни Стусів. Був четвертою дитиною в родині. У 1940 році родина переїздить до м. Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів. Протягом 1944-1954 pоках В. Стус навчався в середній школі № 75 міста Сталіно. У 1954-1959 pоках навчався в Сталінському педагогічному інституті за спеціальністю «Українська мова та література», після закінчення працював учителем у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області.

У 1959-1961 pоках В. Стус служив у лавах радянської армії, потім у 1961-1963 pоках працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 міста Горлівки Донецької області, працював також підземним плитовим шахти «Октябрьская» у Донецьку, літературним редактором газети «Социалистический Донбасе», у 1963році стає аспірантом Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». Переїздить до Києва.

У 1964 році В. Стус віддає до видавництва «Молодь» першу збірку своїх віршів, що має назву «Круговерть»» (у 1965 pоці, одразу після виступу в кінотеатрі «Україна», набір збірки було «розсипано»). 4 вересня 1965року поет виступив в київському кінотеатрі «Україна» з протестом проти серпневих арештів української інтелігенції, а 20 вересня 1965 року його відраховано з аспірантури за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу», тобто за виступ у кінотеатрі «Україна».

В. Стус працює в будівельній бригаді, а згодом кочегаром в Українському науково-дослідному інституті садівництва у Феофанії під Києвом. Одружується з Валентиною Попелюх. Наступного року працює спочатку молодшим, невдовзі — старшим науковим співробітником Центрального державного історичного архіву УРСР. Змушений звільнитися з «традиційним» формулюванням: звільнений за власним бажанням.

З 1966 року і до арешту В. Стус працює старшим інженером відділу технічної інформації проектно-конструкторського бюро Міністерства промисловості будівельних матеріалів Києва, а потому — старшим інженером проектно-технологічного об'єднання.

У брюссельському видавництві «Зимові дерева» 1970 року вийшла друком друга збірка поета — «Зимові дерева» (у 1968 році поет подав рукопис цієї книги до видавництва «Радянський письменник», але, добре усвідомлюючи, що надії на видання немає, прийняв рішення про передачу її за кордон). Факт публікації книги за кордоном особливо обурював суддів на процесі над В. Стусом у 1972 році.

У 1970році В. Стус видав у самвидаві свою третю експериментальну книгу віршів— «Веселий цвинтар».

12 січня 1972 року — поета вперше заарештовано.

7 вересня 1972 року відбувся суд, згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до п'яти років ув'язнення та трьох років заслання.

У 1972році, перебуваючи в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ, поет створює свою четверту книгу — «Час творчості / Dichtenszeit», що складена з оригінальних віршів та перекладів віршів Ґете. Оригінальні творі стали основою майбутньої книги всього життя Стуса — «Палімпсести».

Протягом 1972—1977 роках поет відбував покарання в таборах Мордовії.

З листопада 1975 по лютий 1976 року він перебував у спеціалізованій ленінградській лікарні з приводу операції на шлунку.

З 5 березня 1977 року поет засланий у селище їм. Матросова Тенькінеького району Магаданської області; працював «учнем проходчика гірської підземної ділянки» та машиністом скрепера на рудні ім. Матросова об'єднання «Севервостокзолото».

У 1978році митець прийнятий до PEN-клубу; у 1979р. він повертається до Києва, вступає до Української Гельсінської групи.

З жовтня цього ж року за поетом встановлено адміністративний нагляд.

У 1971 —1980 роках В. Стус остаточно підготував до друку кілька варіантів збірки «Палімпсести» (у 1985 році Г. Бьолль за цю книгу висував Стуса на здобуття Нобелівської премії, а вперше окремим виданням вона вийшла у видавництві «Сучасність» у ,1986 році).

У 1979—1980 pоках В. Стус працював формувальником II розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни.

З 1 лютого 1980 року і до арешту він працював у цеху № 5 українського промислового об'єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт» намажчиком затяжної кромки на конвеєрі.

14 травня 1980 року поет вдруге заарештований.

Наприкінці вересня 1980 р. відбувся суд, на якому поета було засуджено до десятирічного ув'язнення та п'яти років заслання.

З листопада 1980 року він відбував покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с. Кучино Чусовського району Пермської області. Навесні: 1981року В. Стус востаннє побачився з рідними. 1982 — рік перебуванням камері-одиночці. Протягом 1980— 1985 років В; Стус написав останню збірку віршів «Птах душі».

Поет помер уніч з 3