У виборних козаків було більш робітників, котрі проживали у їхніх семействах. На кожний двір виборного козака приходилося взагалі по 5 душ чоловичої статі, а як включити робітників та підсусідків, то прийдеться по 5, 7 чол. на сімейство. Виходить, що це були дуже великі сімейства, коли ми звикли думати, що українські сімейства були звичайно малі. Іноді одне сімейство містилося у одній хаті, але частіше воно проживало у декількох хатах і тілько у одному подвір'ї.
Але траплялися іноді й невеличкі сімейства: по одній душі мало 14 сімейств. У 60 сімействах, котрі мали робітників та підсусідків, було по 3-4 чоловіка на сімейство. Цікаво, що були й удови-козачки, які од себе виряжали на службу, мабуть, підпомошників-наймитів. Чужі люди проживали у 20% усіх сімейств. У козачих підпомошників на сімейство проходилося взагалі 6 чол. мужського пола. Тільки 12 подвір'їв підпомошників містилися на підварках, тобто не у самому місті, а у передмісті, і 21 сімейство проживало по чужих дворах, котрі належали до старшини та усяких удов. |
До старшинського уряду належали харківський полковник Григорій Семенович Квітка, полковий суддя Роман Григорович Квітка, полковий хорунжий Рибасенко, сотник першої сотні Григорій Васильович Ковалевський і другої - Як. Хв. Денисевич. Жив своїм подвір'ям і валківський сотник, потім ізюмський полковник Ів. Гр. Квітка, удова полковника Куликовського, полковий писар, два писаря полкової канцелярії, 5 ратушних писарів і 1 таможений. Оце була невеличка купка козацької старшини, яка потім обернулася у дворян.
Цехові люди належали до таких ремесел: були ткачі, шевці, котлярі, ковалі, різники, римарі, музики, склярі, шаповали, бондарі, гончарі, кравці, дехтярі, кушнирі, теслі, олійники, винникі, солодовникі, коцарі і коцарки. Цікаво, що музики були теж серед ремесників, бо і справді вони грали на весіллях і годувалися од свого ремесла. Од римарів і коцарів получили свої назвиська теперішні Римарська та Коцарська вулиці. Усі цехові мали свої власні подвір'я й хати, окрім 5 чоловік, котрі жили у подвір'ях полковника Квітки. У цехових були ще менші сімейства, ніж у козаків-підпомошників, у них приходилося трохи більш 3 чол. на семейство. Були у них, одначе, робітники і підсусідки — по 2 чол. на семейство. Значить, робітників у цехових було далеко більше, ніж у козаків і підпомошників, бо кожний ремесник хотів мати робітника.
Духовенства з робітниками було 116 чоловік. У Харкові тоді було 9 церков і при кожній звичайно по 2 священника, а при соборній - 2 протопопа. У монастирі проживало 13 монастирських робітників. Духовенство проживало в церковних домах при церквах. Окрім того декотрі священники мали ще й власні подвір'я, в котрих проживали їх двірники та робітники. При церквах, як ми знаємо, були школи, в котрих проживали учителі — дяки. Таких учителів було тоді у Харкові 19 чол. При церквах були також і шпиталі. У Харківському колегіумі жили учні латинської школи.
Поспільство, або піддані, поміщалися в 22 подвір'ях у 29 хатах. Жили вони на підварках в передмістях маненькими хуторами: на хуторі полковника Квітки, підпрапорного Черняка, козака Коваленка, ландміліцького полковника Дуніна, полковника Куликовського, угольчанського сотника Михайлова, харківського сотника Ковалевського, харківської крамарки Назаренкової, Харківського Покровського монастиря, троїцького священника, харківського городничого Голуховича; біля сього хутора був млин на р. Харкові, а при млині жив мельник з сімейством. На тій же річці Харкові було ще 2 млина з мельниками.
Особливе місце займали у Харкові велико-росіяне та чужоземці. Вони поділялися на декілька станів.
Одна частина великоросіян попала навіть у козаки. Це були колишні служилі люди, котрі записалися у козацтво, коли у Харкові у 1700 р. були скасовані воєводи; їх було небагато — 13 дворів. Окрім сього у Харкові проживали по пашпортах посадські люди, котрі явилися сюди ради торгівлі із різних великоросійських міст — з Курська, Вереї, Бєлгорода, Чугуєва, Тули, Єльця, Веньова. Далі йдуть армійські чини — абшитований капітан, поручики й інші; майже усі вони мали в Харкові власні будинки. Були тут ще московські служилі люди, котрі раніш записалися у козаки, а в 1731 р. їх повернули у подушний оклад і записали у ландміліцію.
Греків та інших чужоземців було 21 чол., між ними хрещений арап і удова польської нації, євреїв зовсім не було. Проживало у Харкові двоє греків— Костянтинов та Челенбі, котрі займалися купецтвом; у одного з них був робітником татарин.
Хоч Харків тоді був таким же полковим містом, як і Суми, Охтирка, Ізюм, Острогозьк і не мав значіння центра усієї Слободської України, але все ж таки він і по числу мешканців, і по соціальному складу свого населення відрізнявся від тих міст, мав над ними перевагу. Він був українським козацьким містом, але у ньому проживало стільки великоросіян, скільки їх не було ніде по інших полкових містах. |
У Харкові проживало вже тоді й великоросійське купецтво, котре трохи згодом значно збільшилося. Це все було початком того нового обличчя, котре прийняв Харків пізніше. У 1732 р. се був український город і з національного, і з соціального боку. Більш 90 % населення було українського. Перше місце займав козачий стан. Козаки були власниками більшості міських подвір'їв та будинків За ними йшли українські ремесники — се теж був сталий мінський стан, котрий тримав у своїх руках потрібне для усіх рукомесло. Ремесники теж проживали у власних будинках. І козацтво, й цехові містилися тоді у Харков