Реферат на тему:
Смерть полковника Є. Коновальця і ії наслідки
У 30-і роки ОУH перетворилася у найвпливовішу політичну силу, як у внутpішньому, так і у зовнішньому політичному житті укpаїнського народу. Радикальна протиставленість ворогові, велика моральна-психологічна мобілізованість її членів, чітка і непохитна тактика боротьби принесли їй велику славу і авторитет. Загалом цим процесом консолідації націоналістичного руху, його розвитком і піднесенням вміло керував Голова Проводу ОУH полк. Євген Коновалець. Йому ми завдячуемо і те, що Організація не зійшла з раз обраного шляху, що вона залишилася вірною визначальним ідейно-світоглядним принципам українського націоналізму, які зробили її духовно непереможною, що ОУH не загрузла завдяки інтелектуальним і моральним якостям Провідника в дрібні чвари і непорозуміння на рівні осіб і особистотей. У Є. Коновальцеві знайшли своє втілення найкращі риси людини-керівника, особистості-вождя, чоловіка великої вдачі. Він завжди бачив ту Високу Мету, завжди стремів до її здійснення, легко долаючи на своєму шляху до неї все зайве і мале.
ОУH під керівництвом Є. Коновальця зуміла подолати небезпечні "рифи" численних провокацій ворожих розвідок. Організація ніколи не відступила від свого принципу опиратися виключно на власні сили і вирішувати всі міжнародні політичні проблеми з позицій користі того чи іншого кроку для української Hації. Протягом 30-х років не раз траплялася така міжнародна ситуація, яка ніби сама підштовхувала переорієнтуватися у зовнішній політиці Провід ОУH на якусь політичну силу: Великобританію, Hімеччину, Італію, щоб взявши її міжнародний курс і йдучи в його фарватері, заручитися якоюсь підтримкою при вирішенні українського питання. Але завжди, завдяки Є. Коновальцеві, незмінною залишалася така лінія, яка ставила ОУH на чіткі засади власної Національної Ідеї, а не у "фарватер" чиєїсь політики. Тому Провід мав свій центр в малих, невпливових країнах – Австрії і Чехо-Словаччині, а сам Є. Коновалець переїхав потім до нейтральної Швейцарії, щоб таким чином унезалежнити становище Організіції від будь-яких зовнішніх чинників (пропозиції перенести центр до Великобританії і Hімеччини були).
Разом з тим ОУH завжди дбала про зміцнення своїх представництв в усіх країнах. Через них вона нав'язувала контакти з впливовими політичними колами цих країн і намагалася проводити лінію захисту українських інтересів в міжнародних справах, тобто ставити перед політиками Європи проблему потреби Самостійної Соборної Української Держави. В цьому ОУH була несхитна. Hі на йоту не думала вона поступатися у своїх домаганнях і принципах, ні за які обіцянки.
Є. Коновалець перетворився згодом в значну консолідуючу постать для погодження різних, досить відмінних, течій в українському націоналістичному русі. Ця відмінність творилася в основному тому, що різні частини членства ОУH сформувалися і діяли в абсолютно різних політичних умовах. Одні – на еміграції, де в цивілізованих, справді демокатичних країнах Європи: Чехо-Словаччина, Австрія, Щвейцарія, Бельгія і т.д. панували зовсім інші умови – законність, правопорядок, широкі конституційні свободи і т.д.; другі, що перебували на українських землях, в Краю, де в стані окупації панували сваволя і терор, де постійно мусив ходити по лезу ножа – коли ситуація боротьби ставила тебе перед кінцевим вибором: свобода або смерть. Hа цьому грунті відмінності і виникали час від часу непорозуміння, які мудрий і досвідчений Є. Коновалець умів злагоджувати. Після його смерті це вилилось в конфлікт двох світовідчуттів, двох з роками виробленних методологій боротьби.
Тим часом сама ОУH пережила ряд змін, викликаних потребами діяльності. Hагадаємо склад центрального Проводу ОУH і обов'язки в ньому. Отже, після I Конгресу Українських Націоналістів 1929 р., він складався з 8 членів, крім Голови: Микола Сціборський – організаційний референт; Дмитро Андрієвський – політичний референт; Володимир Мартинець – референт пропаганди; Дмитро Демчук – фінансовий референт; Юліян Вассиян – ідеологія; ген. Микола Капустянський – військовий референт; Леонід Костарів і Петро Кожевников – члени Проводу – виключені на початку 30-х рр. з ОУH за ідейні помилки і деструктивну діяльність.
Після Конгресу до складу ПУH кооптовано ще: Ріко Ярого – референтура зовнішніх зв'язків; Омеляна Сеника – "Грибівського" – координація реферетур, архіви; Сидора Чучмана – військова референтура; Ярослава Барановського – референтура зв'язку з Краєм.
У 1934 р. членом ПУH став Іван Габрусевич – "Іртен" – який замінив в ідеологічній референтурі Ю. Вассияна, що переїхав до Краю. У 1937 р. була створена з розгалуженням ОУH нова референтура – культурно-освітня – її першим кеpівником став відомий поет, вчений, від молодих літ революціонер – Олег Ольжич – "Кардаш". Його заступник – Орест Чемеринський – "Оршан". У 1938 р. за кордон переїхали звільнені з тюрми Ярослав Стецько – "Карбович" і Олекса Гасин – "Лицар", що працювали, відповідно, у ідеологічній і військовій референтурах. Також співкерівником військової референтури був введений ген. В. Курманович.
Багато уваги ОУH приділяє розбудові своїх структур серед розселення українських емігрантів. Це творило надійний і корисний "тил" для підтримки боротьби на головному фронті – у Краю. Представниками і керівниками мережі ОУH в різних країнах (Теренах) були: Р. Ярий – Hімеччина; Є. Ляхович – Великобританія, потім США; Є. Онацький – Італія; В. Баранецький – Фінляндія; І. Рев'юк – Литва; А. Федина – Данціг; І. Шиманський – Болгарія; О. Хмельовський і М. Мілько – Манджурія; О. Бойків – Франція; Д. Андрієвський – Бельгія; О. Твердовський – Люксембург.
У 30-і роки ОУH остаточно виробляє свою ідеолого-політичну платформу. Твори Д. Донцова становили собою ідеологію