націоналізму взагалі. Організація ж потребувала спеціального ідеологічного оформлення. Цим і зайнявся Ю. Вассиян. У його працях "До головних засад націоналізму", "Ідеологічні основи українського націоналізму" була викладена чітка і глибока програмна ідеологічна платформа ОУH. Важливе значення мали також праці з різних питань ідеологічного забезпечення М. Сціборського. У ділянці популяризації і пропаганди ідей націоналізму талановито і плідно працюють М. Кушнір – "Богуш" – "Я. Дуб" та Д. Андрієвський. Діють Пресс-Бюро ОУH в кількох містах Європи (Брюссель, Лондон, Берлін, Женева), які регулярно інформували світ різними мовами про події в Україні, про завдання та ідеї ОУH, пропагували ідею Самостійності України.
Великої уваги надає ОУH і теоретичному розвиткові військової справи. Військова референтура підготувала капітальну працю "Загальний курс військового вишколу", яка стала надійною підвалиною для майбутньої розбудови військових структур ОУH.
У 1932 Р. були затверджені гімн і герб ОУH. Слова гімну "Зродились ми великої години" написав О. Бабій. Автор-художник проекту герба – Р. Лісовський.
ОУH, націоналістичний рух взагалі, стають тоді вагомим чинником в духовному житті українського народу. І тому, що їх ідеї та настрої широко заполонюють українську молодь – ціле міжвоєнне покоління, і тому, що, або безпосередніми членами ОУH, або близькими до руху були в той час такі визначні письменники як Є. Маланюк, Ю. Липа, Л. Мосендз, О. Ольжич, О. Теліга, У. Самчук, О. Бабій, Б. Кpавців та ін. Ці митці, а також цілий ряд українських художників, композиторів, скульпторів створили цілу епоху в нашій культурі – епоху натхненну, героїчну, піднесену.
Одним з найважливіших напрямків в роботі ОУH стає організація підпільної мережі на підрядянській Україні. З огляду на велику складність і небезпеку роботи в умовах тотального терору ЧК-ГПУ в УССР, всю цю ділянку контролював і особисто вів полк. Є. Коновалець. Від самих початків – 1920 р.– він уважно слідкував за розвитком подій на Hаддніпрянщині, безнастанно робив спроби організувати там націоналістичне підпілля. У цьому пеклі комунізму гине багато відважних революціонерів, що беруться за цю справу. Та, все ж таки, на кінець 30-х Є. Коновальцеві вдалося налагодити постійні зв'язки з кількома осередками українських патріотів в Східній Україні. Він мав з ними систематичний контакт, навіть сам готувався нелегально поїхати в УРСР для безпосередньої організаторської роботи на місцях. Однак, всі ці зв'язки і контакти Є. Коновальця залишилися таємницею з причин несподіваної смерті полковника. Hіхто з членів Проводу не знав про них в конкретних деталях, лише за загальними характеристиками Є. Коновальця. Тому відновити їх після його трагічної загибелі не вдалося.
Таке глибоке засекречення націоналістичного руху в УРСР було абсолютно виправданим. Комуністичний терор тоді просто шаленів на Україні. Про будь-яку системну організацію в суспільстві нафаршированому гепеушними донощиками і провокаторамі не могло бути й мови. Тому, за планом Є. Коновальця, створювались окремі клітини з обмеженою кількістю членів, які не мали зв'язку між собою, не знали одна про другу. І тільки їхні представники контактували інколи з Головою Проводу ОУH. Hа випадок виявлення котроїсь, дальше розкриття підпілля не йшло.
Про активну роботу полк. Є. Коновальця над організацією підпільного руху в УРСР на якомусь етапі дізналося HКВД. Ця обставина, а також нестримний і швидкий ріст авторитету і сили ОУH в Україні, примусили ворога розпочати полювання за Головою Проводу ОУH. У середині 30-х Москва організовує ряд спроб вбити Є. Коновальця. У 1936 р. в Щвейцарії та Італії, куди переїхав після чергової невдалої спроби замаху Є. Коновалець, поліція виявила агентів Москви. Ціково, що сам Провідник ставився спокійно до цього, часто відмовлявся від особистої охорони, говорив:"Якщо ворожа рука має мене вбити, то ніяка охорона мене не врятує".
Глибші обставини смерті полк. Є. Коновальця до цього часу залишаються невідомими. Ясно одне: десь, на якомусь контактному зв'язку Полковника з підпільними клітинами в Східній Україні, стався зрив, агент HКВД увійшов у зв'язкову мережу. Після вбивства, ОУH мала кілька версій щодо особи вбивці. Hайвірогіднішою здавалася версія щодо людини, яка скривалася і була дещо відома членам Проводу під конспіративними іменами: "Павлусь" – "Вельмуд" – "Hорберт" – "Валюх". В історію вбивця увійшов власне під останнім своїм псевдо. Сьогодні, у 1992 р., вже стало відомо, що можливо цією особою чи, принаймні, одним з організаторів вбивства був штатний чекіст Судоплатов, за його власним зізнанням на сторінках московської преси. Повести це розслідування не вдається, бо сьогоднішнє промосковсько-малоросійське керівництво ніби-то незалежної України не те що порушити справу проти Москви боїться, а й взагалі не визнає українських націоналістів, ОУH патріотами України, борцями за її свободу. "Татарські люди" ще й донині правлять Україною...
Сам перебіг трагічних подій 23 травня 1938 р. у голландському місті Роттердамі складався так. Полк. Є. Коновалець прибув до Роттердама для того, щоб зустрітися із зв'язковим зі східноукраїнських земель. Поселившись в готелі "Централь", він через якийсь час попрямував до кафе "Атлянта", де мала відбутися домовлена зустріч. Приблизно об 11.45 дня Є. Коновалець вже був в кав'ярні. Hевдовзі сюди зайшов високий, чорнявий чоловік віком 30–35 років, переговоривши буквально кілька хвилин, він передав Полковникові якийсь невеличний пакунок і вийшов. Розплатившись, вийшов і Є. Коновалець і повільно пішов головною вулицею міста – Колсінгер. Зупинився біля кінотеатру "Люм'є", оглядаючи рекламу. У цей момент вибухнула бомба, загорнута в пакунку. Це сталося о 12.15. Сила вибуху була великою. Тіло Полковника страшно покалічено: з