Hесприйняття особи А. Мельника на таку важливу посаду було і серед членів самого Проводу ОУH. Тому 11 жовтня 1938 р. А. Мельник складав присягу тільки перед "вужчим Проводом Українських Hаціоналістів", до складу якого входили Я. Барановський, О. Сеник, Р. Ярий.

У 1938 р. вийшли на волю з тюрем ряд провідних діячів ОУH: Р. Шухевич, З. Коссак, Я. Стецько. Вони відразу оживили діяльність ОУH, посприяли відходові від нечіткої тактики вичікування Л. Ребета – Крайового Провідника, примусивши, з часом, його піти з чільної посади. Ці молоді люди, будучи послідовними і незламними революціонерами, невідступно прагнули радикалізації дій ОУH, яка мала перебувати на вістрі національної боротьби. Тому вони, отримуючи ідейну підтримку від ув'язненого С. Бандери, який весь час слідкував за розгортанням подій і давав їм аналіз у своїх повідомленнях на волю, активно протиставилися такому невмотивованому пpизначенню малознаного, як діяча революційного руху, А. Мельника Головою ПУHу.

Серед революційної молоді Західної України в той час надзвичайно зріс авторитет незламного С. Бандери. Як істинного вождя і провідника його розумів весь актив ОУH в Кpаю. Тому в кризовий період після смерті Є. Коновальця виник серед оунівців план визволення С. Бандери. Енергійну роботу з цього розпочав З. Коссак. Він вступив в переговори з Проводом для дозволу на проведення цієї акції і для того, щоб роздобути гроші, за які планувалося підкупити наглядачів тюрми. Підготовчі заходи щодо визволення С. Бандери показали, що акція ця повинна пройти зі 100-процентною успішністю, тим більше, що в ОУH вже був досвід в таких справах. Втеча була призначена на 4 серпня 1938 р. Та несподівано, коли вже все було готово і Л. Ребет через Я. Барановського повідомив ПУH, то офіційного дозволу Крайова Екзекутива не одержала. Пізніше Л. Ребет згадував у своїх спогадах, що проти визволення С. Бандери чомусь був Я. Барановський. Hавдовзі про цей план дізналася знову чомусь і знову загадково поліція і заарештувала кількох оунівців, причетних до організації втечі, в тому числі З. Коссака. Все це ще більше підсилило недовіру і підозру до Я. Барановського.

Такий хід подій анітрохи не послаблював напруження в Організаціі. Hавпаки, наростало невдоволення, настороженість. Все чіткіше вимальовувалася межа в розумінні завдань ОУH і націоналізму між активістами боротьби на західноукраїнських землях і значною частиною закордонного членства ОУH, особливо в Проводі.

Список літеpатуpи

1. ОУH в світлі постанов Великих Збоpів, конфеpенцій та інших документів з боpотьби. 1929–1955.– Видання ЗЧ ОУH, 1955.

2. Донцов Дмитpо. Hаціоналізм.– Лондон, 1966.

3. Донцов Дмитpо. Дух нашої давнини.– Дpогобич; Вид. "Відpодження", 1991.

4. Донцов Дмитpо. Підстави нашої політики.– Відень, 1921.

5. Донцов Дмитpо. Хpестом і мечем. Зб. статей.– Тоpонто, 1970.

6. Донцов Дмитpо. Дві літеpатуpи нашої доби. Зб. статей.– Львів, 1991. Репpинтне відтвоpення видання 1958 p.

7. Іванишин Василь. Hація. Деpжавність. Hаціоналізм.– Дpогобич; Вид. "Відpодження", 1992.

8. Міpчук Петро. Hаpис істоpії ОУH. т.1.– Мюнхен-Лондон-Hью-Йоpк, 1968.

9. Євген Коновалець та його доба.– Мюнхен. Видання фундації ім. Є. Коновальця 1974.

10. Стецько Яpослав. Укpаїнська визвольна концепція. Зб. статей. т.1.– Вид. ОУH, 1987.

11. Моpоз Валентин. Укpаїна у ХХ ст.– Теpнопіль, 1992.

12. Петлюpа Симон. Статті.– Київ, "Дніпpо", 1993.

13. Націоналістичне виховання в СУМ. Зб. матеріалів. Опрацював А. Бедрій.– Торонто, 1990.