Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Курсова робота

«Соціальна-економічна політика Мазепи»

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Іван Мазепа – загадка української історії

Розділ 2. Особливості соціально-економічної політики І. Мазепи.

2.1. Господарство.

2.2. Соціальні відносини.

2.2.1. Козацька старшина.

2.2.2. Козацтво.

2.2.3. Селянство.

2.2.4. Міщанство.

2.2.5. Соціальна боротьба.

2.3. Гетьман Мазепа і духовне життя України.

Висновки.

Література.

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Постать Івана Мазепи, гетьмана України у 1687-1709 рр. до останнього часу була проскрибованою в російській та підколоніальній українській історіографії. Тільки з часу відродження незалежної Української держави у 1991 р. ситуація кардинально змінилася. Однак, незважаючи на появу численних книг і статей, присвячених Мазепі, вони були переважно популярного змісту. Ненабагато кращим був стан в українській еміграційній історіографії з огляду на складні умови її існування, але там принаймі була можливість видати цінні розвідки Теодора Мацьківа (США-ФРН), Бориса Крупницького, Олександра Мезька-Оглоблина (США), Ореста Субтельного (Канада), причому останній опублікував 54 листи Мазепи до коронного гетьмана Речі Посполитої Адама Сенявського.

Петро I зі своїм оточенням не могли ніколи пробачити ні Мазепі, ні його прибічникам прагнення звільнити Україну від московських кайданів, тому намагалися не тільки фізично, але й морально знищити своїх опонентів, зацькувати й упослідити саму ідею незалежної Української держави. Саме для цього вони перетворили прізвище Мазепи на синонім зрадництва і запроданства, намагалися через сотні тисяч прокльонів і церковних анафем втовкмачити цю брехливу пропаганду в розум і серця багатьох поколінь українців. Проте даремно!

О.Апанович наголошує: "Жодне прокляття не в змозі було знищити велику ідею Івана Мазепи про вільну, незалежну, самостійну Україну. Історичний досвід незаперечно переконує, що вільна незалежна держава як історична структура, що забезпечує народу економічний і культурний розвиток, сприяє поступу, прогресу країни, її рівноправній участі в розвитку цивілізації. Панування чужоземної держави, особливо імперського характеру, в економічному відношенні є по суті панщиною на державному рівні. Народ вимушений віддавати свої матеріальні й духовні здобутки, а народне господарство тим часом занепадає. В духовному ж відношенні соціальна деградація призводить до зникнення народу, знищення його мови, культури. Тому ідея державної суверенності, незалежності має загальнолюдське значення і забезпечує нормальне існування кожного народу, кожної нації, зберігає етнофонд людства".

Усім відомий вагомий внесок Івана Мазепи в розбудову національно-культурного життя Гетьманщини в останній чверті XVII – на початку XVIIІ ст., але існує думка, що це був не просто вияв набожності, альтруїзму і філантропії поважного вітчизняного можновладця, а творення незалежницьких, державотворчих засад козацької України.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є становище українських земель в кінці XVII на початку XVIIІ ст.

Предмет дослідження – основні напрямки соціально-економічної політики І. Мазепи.

Метою курсової роботи є дослідження основних напрямків соціально-економічної політики І. Мазепи.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:–

дослідити особливості соціально-економічної політики І, Мазепи;–

охарактеризувати господарство України тих часів;–

дослідити особливості соціальних відносин;–

висвітлити діяльність гетьмана І. Мазепи щодо культурного розвитку України.

 

Розділ 1. Іван Мазепа – загадка української історії

На другий день після арешту Самойловича, 25 липня 1687 р. на майдані над р. Коломак, оточеному полками князя Голіцина, був обраний новий гетьман. Козацька рада пройшла без несподіванок: обдаровані напередодні старшини прокричали рекомендоване Голіциним ім'я генерального осавула Івана Мазепи. Ще через день Мазепа завірив підписом так звані Коломацькі статті з 22 пунктів, які загалом повторювали попередні, Конотопські. Вносилися, однак, і певні доповнення, спрямованість яких виглядала вже традиційно – декларуючи збереження прав і свобод, бодай на частку посилити залежність гетьмана від московських влад. Зокрема, ухвалювалося, що він не матиме права зміщувати старшину без волі й указу і забирати у неї маєтки, надані царем. Новинкою стали ті пункти статей, які передбачали згладжування різниці у сферах підданства українців і росіян. Так, рекомендувалося, аби старшина всілякими засобами, у тому числі й мішаними шлюбами сприяла зближенню обох народів до нерозірваної і міцної згоди... щоб ніхто не виголошував [голосов таких не испущал], що Малоросійський край – гетьманського регіменту, а відповідали б скрізь одноголосно – їх Царського Пресвітлого Величества самодержавної держави гетьман і старшина, народ малоросійський разом з великоросійським народом [35].

Так починалося 21-літнє правління Івана Степановича Мазепи-Колединського, людини, постать якої лишається донині однією з найбільш спірних в українській історії, а життєпис обріс плетивом фантастичних легенд. Цьому додатково сприяло те, що за доби романтизму доля Мазепи силою випадку й моди опинилася у фокусі зацікавлень багатьох європейських митців – художників, музикантів, поетів (так, з-поміж останніх гетьману присвятили свої твори Джордж Байрон, Віктор Гюго, Олександр Пушкін, Юліуш Словацький). З певністю можна сказати, що жодний інший діяч української історії не став героєм стількох зарубіжних художніх творів, як Мазепи, набувши свого усталеного іміджу, параметри якого, задані романтиками першої третини ХІХ ст., зберігаються і донині.

Життєвий шлях гетьмана складався досить звивисто. Народився він 20 березня 1639 р. у с. Мазепинцях Білоцерківської замкової округи (називають і інші дати) в родині місцевого замкового шляхтича Степана-Адама Мазепи-Колединського. Його батько, як і решта дрібної білоцерківської шляхти, підтримав козацьку революцію, а у 1654 р. навіть став білоцерківським городовим отаманом; згодом належав до партії Виговського. Мати, Марія Мокіївська, після смерті чоловіка під іменем Магдалини постриглася в черниці; з 1686 р. була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря. Освіту хлопець отримав у Києво-Могилянській колегії, а далі – у єзуїтській колегії у Варшаві. Завдяки знайомству батька з певними людьми з придворних кіл молодий провінціал був прийнятий на


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15