Зокрема послідовно й з великим успіхом ішов цей процес у монастирських володіннях [23].

Політика українського уряду щодо козацтва за часів гетьманування Мазепи була цілком ясна і послідовна. Козацтво на Гетьманщині являло собою в той час дуже поважну силу і як заможна сільська верхівка, і як головний військовий резерв держави. В руках козацтва були і чимала площа землеволодіння, і важливі господарські вгіддя, млини, ґуральні, інші промислові й торговельні заклади, а головне – права і вольності, здобуті "шаблею козацькою" за Богдана Хмельницького. Правда, за час од Хмельницького до Мазепи багато прав козацтво вже втратило, і ще більше окремих козаків утратило свої козацькі права, а разом з тим і свої земельні володіння, промисли тощо. Адже процес економічної диференціації чимраз більше заторкував козацьке "товариство", козацьку "чернь", як її звали гетьманські універсали середини й другої половини XVII ст. Проте недарма і гетьманські та полковницькі універсали, і царські жалувані грамоти старшині, монастирям та багатим купцям застерігали, що з усіх цих надань виключаються козаки ("опроч козаков"). Правда, старшина, особливо її урядова частина, мала можливість, користуючись своїм службовим становищем, збільшувати визиск рядового козацтва, але економічна сила козацтва, особливо заможної його частини, ще далеко не була зломлена.

Неабияке значення при цьому мало й те, що козацтво являло собою основну військову силу країни, головний озброєний резерв її не тільки за воєнного, але й за мирного часу. В умовах тяжкої і тривалої війни з Туреччиною і Кримом козацьке військо грало особливо велику роль. Була ще одна обставина, яка зміцнювала позиції козацтва. Не кажучи вже про Запоріжжя, яке завжди виступало оборонцем козацьких прав, на правому березі Дніпра утворилася під проводом Семена Палія правобережна козаччина, що грізною силою повстала проти польського панування на Правобережній Україні і що, як побачимо далі, численними й міцними нитками була зв'язана з Лівобережжям.

Всі ці обставини і визначали політику Мазепи щодо козацтва. Основні принципи цієї політики можна сформулювати так: 1) оборона традиційних прав козацтва супроти старшинських та інших надужить; 2) відокремлення козацтва від поспільства; 3) в процесі економічної диференціації козацтва сприяння його заможнішим шарам оформитися, як козаки "виборні", а іноді й просунутися в ряди нижчої старшини [23].

Перші кроки на шляху юридичного оформлення диференціації рядового козацтва були зроблені на початку XVIII ст. 2 березня 1701 р. Мазепа доручив глухівському сотникові Олексі Туранському учинити "перебор" козакам чотирьох засеймських сотень – Глухівської, Кролевецької, Коропської та Воронізької, поділивши їх на "лучших" ("виборне й переборне товариство"), які повинні були завжди бути готові до військової служби, і "подлейшое товариство", яке мало "в домах оставатися" і повинне було "тому виборнейшому товариству всякое всегда до подему належитое чинити вспомогателство". Хоч це розпорядження формально обмежене було лише чотирма сотнями Гетьманщини, але немає сумніву, що воно застосовувалося значно ширше й взагалі намічало поділ козаків на "виборних" і "підпомощників", який остаточно здійснений був у 30-х роках XVIII ст.

2.2.3. Селянство

Селянство на Лівобережній Україні в кінці XVII – на початку XVIII ст. переживало процес дальшого збільшення "підданських" повинностей і загального зубожіння. Концентрація землеволодіння і політичної влади в руках козацької старшини мала своїм головним джерелом і разом з тим своїм головним наслідком зростання визиску селянської маси. Ще в перший період існування Гетьманщини, за відомою формулою "Генерального слідства про маєтності" 1729 р., "можнейшіе пописались в козаки, a подлейшіе остались в мужиках". Протягом другої половини XVII ст. на Лівобережжі загальновживаним був термін "піддані", який цілком чітко визначав суть і форму відносин між селянами і державою.

Підданський стан селянства, власне основної його маси – посполитих, визначений був ще до гетьманства Мазепи, переважно за часів Самойловича. Підданські повинності – натуральні данини й різні шарварки, грошові данини (чинш), зародки панщини – усе це було ще до Мазепи. Але саме в часи Мазепи, з одного боку, зростають усі ці повинності, а з другого боку, змінюється співвідношення окремих видів повинностей. Зокрема збільшуються грошові данини, а також панщина. Однак тимчасом як грошові й натуральні данини переважають в маєтностях "вільних військових" і особливо рангових (в тому числі й гетьманських) [23], посилення панщини було характернішим для маєтностей "зуполного" володіння (насамперед монастирських).

Нарешті, селянство завжди могло бути притягнуте до різних шарварків (наприклад, загачування гребель).

До цих повинностей треба ще додати стягувану з населення річну "стадію", тобто чинш на гетьмана ("и гетманскую музику и на его кухню") з кожного мешканця "по пропорцій их имуществ", "мукою ржаною, пшеничною и гречаною, солодами, семям конопляним, горохом, маком, кабанами и птаством".

Дедалі більше зростання підданських повинностей у кінці XVII ст. викликало велике невдоволення селянської маси, яке нерідко переходило у відкриті виступи проти державного визиску. Уряд Мазепи в інтересах держави й громадського ладу мусів втручатися в цю справу й обмежувати надужиття державців і визиск посполитих.

Боронячи посполитих од державних надужить, Гетьман, з другого боку, дбав про те, щоб посполиті не виламувалися з підданства й виконання своїх обов'язків щодо державців.

2.2.4. Міщанство

Розвиток торгівлі і промисловості за часів Мазепи сприяв зростанню міста, зокрема його купецької верстви. У зв'язку з тим відбувалися чималі зміни в соціально-економічному житті міст Гетьманщини.

Головним торговельним центром Лівобережної України був Стародуб. Тут проходили важливі торговельні шляхи з Московщини до Польщі