свою мирну делегацію у Києві слідкували за ситуацією в Україні, та національно-соціалістичні партії, що підняли повстання проти П.Скоропадського. З іншого боку, представники Англії, Франції, США та Італії обіцяли допомогу тільки за умови проголошення курсу на федерацію з білою Росією, який врешті-решт, так як і новий російський кабінет С.М.Гербеля, виявився самовбивчим для гетьмана. За допомогою політичних демаршів та воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили його зректися гетьманства.
За свідченнями очевидців, обставини цього були дуже трагічними. Коли делегація українських діячів висловила свої вимоги до гетьмана, він тільки й вимовив: "Це ж виходить отреченіє! Але що ж скаже історія?" Член делегації М.Славинський у запалі відповів: "Павле Петровичу! Історія вже сказала про вас усе, і більше вона вже про вас нічого не скаже! .."
Однак всупереч подібним заявам і сподіванням історична місія гетьмана, тепер вже колишнього, 14 грудня 1918 року не скінчилася, — наявність екс-гетьмана та сильних хліборобсько-державницьких тенденцій викликала до життя в 1920 році в еміграції український монархічний рух.
Майже весь 1919 рік Павло Петрович перебував у політичних сутінках, працюючи над своїми спогадами у Швейцарії. Але вже у 1920 році його ім'я знову починає згадуватися у пресі — прибічники Директорії УНР та Головного отамана С.В.Петлюри звинувачують Скоропадського у зносинах з російськими монархістами. Це свідчить, що певні сили побоювались появи колишнього гетьмана на політичній арені еміграції. І дійсно, незабаром Павло Скоропадський з'являється, цього разу, як прапор руху гетьманців-державників. Його засновником стала Українська хліборобсько-демократична партія на чолі з В.Липинським та С.Шеметом, яка згодом оформилась, як Український союз хліборобів-державників з центром у Відні.
Хліборобська партія існувала з кінця 1917 року, але її стосунки з П.Скоропадським у 1918-му були досить складними. Слід зазначити хоча б, що з'їзд, який 29 квітня проголосив Скоропадського гетьманом, був не хліборобським, а з'їздом Союзу земельних власників". "Хлібороби" відокремились від них ще напередодні, 28 квітня, але вітали гетьмана, поставивши йому декілька умов: створення дійсно вільної, незалежної, народної Української держави; скликання Української народної ради; щоб уряд складався з людей, які довели вірність українській національно-державній ідеї та ін. Скоропадський прийняв це звернення, але майже всі вимоги виконані не були, а подальші з'їзди "хліборобів" — заборонені. На початку листопада 1918р., коли поразка стала цілком очевидною, гетьман доручив С.Гербелю формування нового кабінету — вільного від германофілів і зорієнтованого на Антанту. Однак Антанта допускала в крайньому разі лише федерацію народів колишньої Російської імперії. Під загрозою більшовицької навали та міжнародної ізоляції П.Скоропадський 14 листопада 1918 р. оголосив про федерацію України з «майбутньою», небільшовицькою Росією. Але того самого дня лідери українських соціалістичних партій створили у Білій Церкві новий уряд — Директорію, яка розпочала повстання проти Гетьманщини. Ідея федерації відштовхнула від П.Скоропадського українських патріотів, однак не привернула до нього російських монархістів, з яких у Києві формувалася «українська» армія. На Київ наступали війська Директорії під командуванням С.Петлюри, розгортався махновський анархістський рух. Гетьман втрачав контроль над країною.
14 грудня 1918 р. до Києва тріумфально ввійшли війська Директорії й проголосили відновлення Української Народної Республіки. Того самого дня гетьман з допомогою німців виїхав за кордон. У своєму відреченні від влади він писав: «Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців докладав усіх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади».
Тільки на вигнанні зійшлися шляхи Скоропадського та Союзу хліборобів. Для останніх Павло Петрович став прапором національно-державного будівництва; він же знайшов у них сильну підпору під свої мрії про монархічну Україну.
Проте, як зауважує ідеолог сучасного українського консерватизму Вячеслав Липинський, Гетьманщина мала ширше значення. Воно полягало в ознайомленні й на-віть залученні на підтримку ідеї української державності деяких представників знач-но русифікованої соціально-економічної верхівки України. А це в свою чергу сприя-ло розширенню соціальної бази цієї ідеї поза вузький прошарок української інтелі-генції на чисельніший, надійніший і продуктивніший клас «хліборобів», тобто за-можних селян і володарів маєтків. Відтак, якби Скоропадський утримався, то, на думку Липинського, він привернув би на бік української державності найпродуктив-ніше населення країни, не залишаючи її в залежності від «ідеологічної секти», як він називав національне свідому українську інтелігенцію.
Історики-гетьманці (а слідом за ними і деякі наші сучасники) зазначають, що саме «Скоропадський починав працювати над створенням організації, яка в основу своєї діяльності доклала консенсус у соціальних питаннях». Насправді він не відігравав у цьому провідної ролі; спочатку його навіть не було серед кандидатів у диктатори (сам П.Скоропадський пізніше писав: «Мушу відверто сказати, що ще на початку березня я про гетьманство не думав»). Головним кандидатом українських кіл на роль монарха був Євген Чикаленко, видатний організатор національного життя, відомий меценат, до революції — фактичний голова Товариства українських поступовців і видавець єдиної щоденної україномовної газети «Рада». Висувалася також кандидатура Миколи Міхновського, першого теоретика самостійництва на Наддніпрянщині. Однак окупаційне командування вважало, що під час громадянської війни на чолі держави не повинна стояти цивільна людина. А П.Скоропадський, авторитетний воєначальник і нащадок старовинного гетьманського роду, мав перед усіма іншими кандидатами очевидні переваги. Коли питання про майбутнього монарха було вирішене, політичні організації на чолі з «Українською народною громадою» почали