Підприємствами фабричного типу були солеварні. Соляні промисли розвивалися в Прикарпатті — Перемишлянському, Дрогобицькому, Коломийському староствах Ру-ського воєводства. Володіли ними держава, феодали, горо-дяни і селяни. Із зростанням феодальної залежності селян їм забороняли виробляти сіль.

Отже, наявність підприємств із застосуванням певних тех-нічних засобів, зокрема гідравлічного двигуна у вигляді водя-ного колеса, з початковим або виразним поділом праці й застосуванням найманої праці, значною товарністю продукції свідчила про те, що в Україні відбувався процес створення мануфактур. Вони виробляли більшу частку продукції, що надхо-дила на внутрішній ринок, і охопили такі галузі промисловості, як залізоробну, паперову, винокурну, скляну, поташну, селітряну, будівельних матеріалів, борошномельну та ін. Сформувалися кадри постійних робітників. Найману працю широко застосо-вували в купецьких, козацьких і селянських мануфактурах. Протягом XVIII ст. в Лівобережній і Слобідській Україні від-бувався процес монополізації багатьох галузей промисловості.

В Україні найрозвиненішим виробництвом текстиль-ної промисловості було суконне. Більша частина продукції припадала на мануфактури Лівобереж-жя і Слобожанщини— 88,6%. На мануфактурах Правобе-режжя виготовляли 7,7%, а Півдня — 6,7 % продукції. Значне місце займали вотчинні суконні мануфактури, на яких виробляли 96 % сукна.

З'явилися мануфактури з виробництва шовку-сирцю і шовкових виробів. Успіш-но працювала Кременчуцька, пізніше Катеринославська казенна мануфактура з виробництва шовкових, бавовняних, конопляних панчіх, що призначалися для царського двору, а також продавалися.

У 20-х роках ХІХ ст. із`явилися перші парові гуральні. Великі гуральні здосконалішою технікою витісніли невеликі. У цукровиробництві почали використовувати машини для подрібнення цурових бурякіів, гідравлічні преси, парову техніку.

Почалося мануфактурне виробництво зброї. Виникнення великих розвинених мануфактур було тісно пов'язано з воєнними і господарськими завданнями Росій-ської держави, з фінансовою допомогою, яку вона надавала промисловості. Царський уряд підтримував підприємницькі намагання. Держава надавала безпроцентні грошові пози-ки, підтверджувала монопольні права власників мануфак-тур на скуповування вовни і овечих шкур, дозволяла мати власні вівчарні, завозити з-за кордону напівфабрикати. Держава була великим споживачем товарів мануфактурної промисловості, вона часто зобов'я-зувала власників мануфактур постачати своїми товарами державні відомства.

Отже, в українській промисло-вості відбулися великі прогресивні перетворення. На зміну цеховому виробництву прийшла мануфактура. На відміну від Західної Європи, де існувала одна форма мануфактур — на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах панування панщинно-кріпосницької системи госпо-дарства працювали мануфактури, що грунтувалися не лише на вільнонайманій, а й на кріпосницькій праці. Кріпосна мануфактура була специфіч-ною формою товарного виробництва, що здійснювалося на феодальній основі. Викликана до життя розвитком товар-но-грошових відносин, вона сприяла розкладу феодалізму.

Початок промислового перевороту в Україні

Особливістю соціально-економічного розвитку пер-шої половини XIX ст. був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання, що проявлялось: у розвитку товарно-грошових відносин і проникненні капі-талістичних відносин у сільське господарство; у руйнації селянських господарств; у занепаді кріпосницької ману-фактури, поглибленні розшарування селянства і дедалі ширшому застосуванні вільнонайманої праці та машин, у поступовому формуванні нових соціальних верств — підприємців та найманих робітників; у дальшому форму-ванні загальноімперського внутрішнього ринку.

Наслідком кризи феодально-кріпосницької системи господарювання було зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України у сільськогосподарському виробництві, розшару-вання поміщицьких господарств, зростання долі банкру-туючих поміщицьких маєтностей і господарств, які посту-пово почали набувати торговельного характеру та запроваджувати використання нових сільськогосподар-ських технологій, техніки.

Переважна більшість українських поміщиків вбача-ла можливості підвищення прибутків не в поліпшенні методів господарювання, а в посиленні економічного та позаекономічного гноблення кріпаків (збільшувала пан-ську ріллю, переселяла кріпаків з однієї маєтності до іншої, вводила нові форми відробітків та податків тощо).

У 1817 p. уряд почав створювати в Україні військові поселення, першими мешканцями яких стали селяни 13 селищ Зміївського та Волчанського повітів Слобідсько-украшської губернії. У військові поселенці призначали переважно замож-них козаків та селян, а незаможних переводили за межі військових поселень або призначали до тимчасових робочих рот. Мешканці військових поселень не мали права на земельну власність та особистих прав. У поселеннях обмежувалась торгівля, робочий день поселен-ця регламентувався, за особистим життям здійснювався суворий нагляд. Створення військових поселень підривало зацікавле-ність у виробництві. Вони виявились малоефективними та невигідними.

Розвиток промисловості в Україні першої половини XIX ст. проходив в умовах технічного перевороту, який розпочався в ЗО—40-х pp. і завершився в 60—70-х pp. Наслідком перевороту стало утвердження фабрично-заводського виробництва. На середину XIX ст. воно утвер-джується в металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій та інших галузях.

Цукрова промисловість займала перше місце у про-мисловому виробництві України в першій половині XIX ст. Вона забезпечувала 80% виробництва цукру в Російсь-кій імперії. Друге місце за обсягом виробництва займала сукон-на промисловість. Важливою статтею доходів дворянства України було винокуріння.

У першій половині XIX ст. в Україні розвивається військова промисловість. Одним з найбільших заводів цієї галузі був завод "Арсенал" у Києві. Серед інших вій-ськових підприємств слід відзначити пороховий завод у Чернігівській губернії, Луганський чавуноливарний за-вод, канатний завод та корабельню у Миколаєві.

Особливістю мануфактурного виробництва в Украї-ні першої половини XIX ст. було те, що основна кількість капіталістичних підприємств розташовувалась у селах (72%); в губернських містах їх було 10%, у повітових — 18% . Виняток становила Південна Україна, де промислові підприємства були розташовані тільки у містах.

Важливу роль у розвитку торгівлі відігравало чума-кування. 75% хліба, який вивозився з України через азовські та чорноморські порти за кордон, транспортували чумаки. Разом з чумакуванням розвивався водний транс-порт. У 1823 p. на Дніпрі з'явився перший пароплав, а в 1838 p. вже