“СРСР напередодні Другої Світової війни. Радянсько-німецькі договори 1939 року”.
Зміст:
1. Вступ
2. Радянський Союз в умовах росту військової небезпеки
3. Загострення міжнародних відношень у 30 роки
4. Зовнішньополітичне положення СРСР на сході
а) Бої у ріки Халхін-Гол
б) Радянсько-японський пакт про нейтралітет
5. Політика умиротворення агресорів
6. Мюнхенська угода і позиція СРСР
7. Міжнародні відношення СРСР з Англією, США і Францією
8. Радянсько-німецькі відношення
а) Радянсько-німецький пакт про ненапад і секретний протокол
б) Сучасні оцінки Радянсько-німецького пакту про ненапад та договору про «дружбу і кордони»
в) Погроза війни перед Радянським Союзом
9. Висновок
10. Список літератури
Вступ
Розмірковуючи про саму кровопролитну в історії людства війну, ми мимоволі повертаємося до передвоєнного часу, запам’ятавшимся в історії як передвоєнна політична криза, із тим щоб зрозуміти ту міжнародну обстановку в який війна готувалася і була развязана. У результаті підготування і часткового здійснення Німеччиною агресивних планів по завоювання світового панування при попуску з боку Англії і Франції, продемонстрованому в Мюнхені.
Я вирішила вибрати дану тему для мого реферату, тому що мені було цікаво дізнатися правду про Радянську зовнішню політику, ким і чим вона визначалася, як впливала на положення Радянського Союзу в міжнародній ситуації. У наші дні можна по-новому глянути на різні сторони зовнішньої політики СРСР, її зв'язок із внутрішньою політикою, дати на основі дослідження раніше закритих документів оцінки і висновки, що дозволяють відновити реальну картину того що діялось.
У перші роки так називаного мирного існування СРСР боровся за встановлення більш-менш прийнятних дипломатичних відносин із капіталістичними країнами. Протягом 20-их і 30-их років зовнішній торгівлі придавалось не тільки економічне, але і політичне значення.
У 30-их роках радянський уряд активно розвивав відношення з фашистською Німеччиною, що переростили в активну діяльність по організації колективного опору агресивним фашистським державам. Ідея створення системи колективної безпеки і практичної роботи радянської дипломатії одержали високу оцінку і визнання прогресивної світової громадськості. Вступ у Лігу Націй у 1934 р., висновок союзних договорів із Францією і Чехословаччиною в 1935 р., призови і конкретні акції в підтримку однієї з держав, що піддалися агресії, - Ефіопії, дипломатична й інша помічь законному республіканському уряду Іспанії в період італо-німецької інтервенції. Готовність зробити військову поміч за договором Чехословаччини проти фашистської Німеччини в 1938 р., нарешті, щире прагнення виробити спільні міри опори агресії напередодні другої світової війни - така стисла летопись послідовної боротьби Радянського Союзу за світ і безпеку.
Жодний народ, навіть німецький, не відчував нічого схожого на та наснагу, що у 1941 р. охопила всі народи Європи. Усього лише двадцять років пройшло з часу першої катастрофи в Європі, і ще ніхто не забував перенесених страждань і жертв. Усі прийняли війну як удар долі. Навіть оголошення війни західними державами не змогло поколебати у німецькому народі віру в Гітлера: він був занадто сильно одурманений брехливою пропагандою, щоб могли тверезо оцінити що відбувається. Гітлер хотів війни, і це є документально підтвердженим фактом. Але він не домігся б так легко цієї цілі, якби не знайшов необхідних союзників і супротивників в особі Радянського Союзу, Польщі й Англії. Вирішальне значення мала позиція СРСР.
У даній роботі я спробую освітити основні аспекти відношень СРСР із значними світовими державами і чинникі, що впливають на цю політику, внутрішнє положення СРСР, що визначає взаємовідносини з іншими країнами перед вступом нашої країни в другу світову війну.
Радянський союз в умовах росту військової небезпеки
У середині 30-х років Радянська держава демонструвала своє миролюбство і зацікавленість у мирному співіснуванні з капіталістичними країнами. Проте ці роки набирали, що сили в, терористичних методах керівництва у внутрішньополітичному житті Радянського Союзу, знаходили висвітлення й у його міжнародній політиці. Особливий «сталінський» почерк усе більш виявлявся в зовнішньополітичних кроках радянського уряду. У принциповому плані це виражалося, насамперед, у тому, що радянське керівництво давало односторонню оцінку розставлення і співвідношення політичних сил у світі.
На міжнародне положення країни продовжувала робити катастрофічний вплив лавина масових репресій, завалених сталінським керівництвом на партійні і військові кадри, дипломатів, на діячів науки і мистецтва. У кризові для європейської політики дні сталінська машина терору продовжувала функціонувати в СРСР.
Аналітичний апарат дипломатичних, військових і розвідувальних служб усіх країн пильно стежило за безпрецедентними подіями в СРСР і прикидав потенціал і тривкість країни. Практично всі спостерігачі дійшли висновку про глибоку внутрішньополітичну кризу радянського режиму (незалежно від його причин), про нездатність Радянського Союзу до великомасштабних зовнішньополітичних заходів.
Серйозними хибами страждала політико-виховна робота в армії. В усій пропаганді, що велася в країні, переважала спрощена теза про могутність нашої країни, її спроможності протистояти будь-якій агресії і про те, що у випадку нападу всі бойові дії будуть вестися тільки на території супротивника. Не було тверезої оцінки сил Червоної Армії.
У передвоєнні роки в суспільно-політичному і духовному житті країни затвердилося повне панування ідеологічної і політико-виховної діяльності партії. Установився ідеологічний диктант, що засновується усе більш і більш на особистих поглядах Сталіна.
Загострення міжнародних відношень
30-ті роки були відзначені гострою кризою в міждержавних відношеннях. Завязався заплутаний клубок глобальних протиріч, що, зрештою, штовхнули людство у вогнище нової світової війни. Перша на її шлях стала Японія. Після декількох «спробних» спроб 18 серпня 1931 р. Японія почала війну проти Китаю, Ліга націй виявилась недієздатної зупинити агресора й обмежилася напрямком у Манчжурию комісії Литтона.
Зрозумівши, що Ліга націй