Поряд з утворенням ядра Руської держави шляхом об’єднання південної частини східнослов’янських племен навколо Києва на чолі з полянами відбувався процес об’єднання північної частини східно-слов’янських племен навколо Новгорода на чолі зі словенами.

3. Остаточне формування і наслідки виникнення Київської Русі

Процес політичної консолідації східних слов’ян звершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовіч-ної Давньоруської держави — Київської Русі.

Під владою Києва об’єдналися два величезних слов’янських політичних центри — Київський і Новгородський. Ця подія, яку літопис відносить до 882 p., традиційно вважається датою утворен-ня Давньоруської держави. Пізніше київському князю підкорилась більшість східнослов’янських земель. У рамках Давньоруської дер-жави робили перші кроки у суспільнополітичному розвитку більше 20 неслов’янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північ-ного Кавказу і Причорномор’я. Першим князем Київської держави став Олег.

Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціальноекономічного та політичного розвитку східних слов’ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов’ян, економічними зв’язками і їхнім прагненням об’єднати сили в боро-тьбі з спільними ворогами . Інтеграційні політикоекономічні та культурні процеси призвели до етнічного консолідування східних слов’ян, які утворили давньоруську народність. Вони характеризу-валися насамперед східністю мови (із збереженням, проте, місцевих діалектів), спільністю території (котра в основному збігалася з межами Київської Русі), матеріальної та духовної культури, релігії, певною економічною цілісністю. Етнічному згуртуванню східних слов’ян в єдину народність сприяли й однакові традиції, звичаї, звичаєве право, закон, суд, військовий устрій, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів. Мабуть, уже в цей час виникають певні елементи національної свідомості, почуття патріотизму .

У процесі формування давньоруської державності можна, та-ким чином, простежити чотири етапи: княжіння східних слов’ян, утворення первісного ядра давньоруської державності — Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних ут-ворень, об’єднання цих утворень у середньовічну державу з цент-ром у Києві.

4. Наукові суперечки щодо проблеми виникнення

Київської Русі

Історія виникнення державності у східних слов’ян взагалі й утворення Давньоруської держави зокрема була спотворена так званою норманською теорією, яку вже давно відкинула історична наука і яка б не заслуговувала на увагу, якби не її відродження у деяких країнах у вигляді неонорманізму. Прихильники цієї теорії стверджують, що ніби держава у східних слов’ян сформувалася не внаслідок їхнього внутрішнього самостійного соціальноекономіч-ного розвитку, а була створена пришельцями із Скандінавії — "норманськими" або "варязькими" князями.

Норманська теорія була створена ще в XVIII ст. Головним аргументом на її користь Г.Байєр, Г.Міллер, А.Шлецер вважали літописну легенду про виникнення Давньоруської держави у резу-льтаті покликання варягів і варязьке походження династії руських князів. Норманізм у ті часи відповідав політичним інтересам Голштинської феодальної династії, яка, починаючи з другої половини XVIII ст., правила в Росії під ім’ям Романових.

В своєму подальшому двохсотрічному розвитку норманізм все більше перетворювався в антислов’янську політичну доктрину.

Проти норманізму першим, ще у середині XVIII ст., виступив М.Ломоносов, який вказав на наукову неспроможність нормансь-кої теорії. Боротьбу з норманізмом продовжили революціонериде-мократи. До антинорманістів належали С.Гедеонов, І.Забелін та інші історики Росії. Антинорманістами була і більшість українських істориків, зокрема М.Костомаров. Велика заслуга у боротьбі з норманізмом належить видатному вченому О.Шахматову. У своїх дослідженнях він довів, що найдавніший літопис — "Повість временних літ" — у тому вигляді, в якому він дійшов до нас, не був першим твором з історії Русі, він — лише результат тривалої попередньої роботи літописців. О.Шахматов виявив порівнянне пізніше походження й штучний характер розповіді про покликання варязьких князів і дійшов такого висновку. Сюжети "Повісті временних літ", які стали основою побудови норманської теорії, на-справді є результатом творчості пізніших літописців, що виконува-ли замовлення київських князів, котрі родинними узами були міцно зв’язані з Північною Європою і тому перебільшували роль варягів у долі Русі. До таких князей належав, наприклад, Мстислав Воло-димирович — син Володимира Мономаха. Однак повністю запере-чувати вплив норманістів та варяг на Русь було б неправильним. Особливо це стосується варязьких дружин.

Сучасна історична й історикоправова наука також виступила проти норманізму. Б.Греков, Д.Лихачов, В.Мавродін, І.Рибін, С.Юшков, П.Толочко, М.Котляр, В.Смолій та інші переконливо критикували основні положення норманської теорії, показали її невідповідність історичним фактам. Так, факти свідчать, що поява у Східній Європі Давньоруської держави пов’язана не з покликан-ням варягів, а з явищами, характерними для розвитку суспільноекономічного ладу східних слов’ян. У розкладі первіснообщинних і виникненні феодальних відносин у східних слов’ян нормани ніякої ролі не відігравали . Вплив норманів на Русь не мав вирішального значення і перш за все тому, що самі вони знаходилися на тому ж рівні суспільного й культурного розвитку, що і Давня Русь.

На сьогодні крайності старої норманської школи (як, до речі, й антинорманізму) подолані, однак, проблема залишається. Неонорманісти оголошують варягів однією з історичних сил, котра відіграла вирішальну роль в утворенні Київської Русі, заснуванні давньоруських міст тощо.

Процес утворення Давньоруської держави є результатом не діяльності норманів, а генезису феодалізму у східних слов’ян, їх суспільноекономічний лад зумовив виникнення такої надбудови, як феодальна держава.

У сучасній західній історіографії зустрічаються