Південно-Західна залізниця
7 червня 2000р. виповнилося 130 років із дня підстави однієї з найстарших магістралей України – Південно-Західної залізниці. Необхідність будівництва залізниць на Україні виникла давно. Цьому сприяло географічні положення краю, природні багатства. Україні потрібні були залізниці для вивозу сільськогосподарської продукції з родючого Південно-Західного краю і продукції промисловості з районів Донбасу і Кривого Рогу.
Першим у 1825р. порушив питання про необхідність будівництва залізних доріг на Україні винахідник і підприємець В.П.Гур’єв, що вважав необхідним зв’язати залізницями Одесу і Петербург через Київ, Одесу з Москвою через Київ Чернігів. Для України період 90-х років XX сторіччя характеризувався пожвавленням як у промисловості, так і в сільському господарстві. Її безкрайні степи швидко змінювали свій вигляд, будувалися фабрики і заводи, складалися нові промислові райони - Донецький вугільний, Криворізький залізничний і Придніпровський металургійний. У нових умовах не можна було обходитися без такого сучасного і досить розвитого виду транспорту як залізничний, який знаходиться в найтіснішому зв’язку з всією економікою країни. Почалося будівництво першої залізниці на Україні, що була побудована в 1865 року від Одеси до Балти довжиною 213 км . Залізниця. Одеса - Балта будувалася за казенний рахунок біля трьох років/1862-1865р./.Це була перша лінія майбутніх Південно-Західних залізниць. У травні 1868 року приступили до будівництва Київо – Балтської залізниці. Для її спорудження зігнали з околишніх сіл селян, прибутку три дивізії солдата, багато штрафників. На роботах було зайнято близько 30 тисяч чоловік. Іноземні підрядчики, бачачи можливість розбагатіти за казенний рахунок, установили на будівництві твердий режим. Роботи велися на низькому технічному рівні, без дотримання елементарних умов охорони праці .Рух потягів на цій лінії було відкрито через 4 роки 7 червня (26 травня)1870 р.був покладений початок існуванню Південно-Західної залізниці. У 11годин 30 хвилин з Києва відправився перший потяг, що прибув у Бирзулу в 6ч.27 хв. ранком наступного дня.
Від Курська до Броварів дорога була прокладена в 1868 році. А далі до Києва пасажирів і вантаж доставляли омнібусом. 30 серпня 1869 року було відкрито рух пасажирських і товарних потягів між станцією Курськ і тимчасовий станцією Дніпро/Кухмистерская слобода/. Далі пасажири і вантажі доставлялися пароплавами до Поштової площі. 13 лютого 1870 року відбулося відкриття руху по новому мосту через Дніпро, побудованому під керівництвом відомого інженера А.Струве. Напередодні міст пройшов іспиту. Іспитовий потяг складався із шести паровозів. На той час це був самий великий міст у Європі довжиною більш 1 версти. Пофарбований у білий колір, він являв собою красиве спорудження.
Одночасно з відкриттям моста відбулося і відкриття залізничного
вокзалу, про яке писали: “Київський вокзал гарний і місткий”. До
відкриттю руху на Київській лінії в Україні вже було побудовано біля
3000 км і знаходилося в процесі будівництва близько 1000 км залізних
доріг.
До 1870 року в Україні були побудовані наступні залізничні лінії:
Львів – Чернівці /267 км у 1866р./, Балта Елисаветград /Кіровоград/ -
Гаків/ 430 км, у 1868р./, Ворожінн-Конотоп-Бровари /294 км, у 1868р./,
Курськ – Харків – Слов’янськ –таганрог -Ростов /680 км по території
України, у 1869р./, Перемышль – Львів –золочів -Тернопіль /141 км, у 1870р./. Незабаром уряд вирішив продовжити будівництво залізниць не за казенний рахунок, а силами акціонерних об’єднань. Акціонерам були
гарантовано великі пільги, у тому числі прибуток у розмірі 5,5 відсотка
на витрачений капітал, незалежно від рентабельності залізниць. Навіть
существовавшие тоді казенні залізниці були продані акціонерному
суспільствам. Улітку 1870 року Російське суспільство пароплавства і торгівлі /РОПИТ/ придбало в уряду Одесско-Балтскую й Одесско – Елисаветградскую лінії, купило ділянку від Тирасполя до Кишинева і Лінію Бирзула – Жмеринка Болечиск. Загальна довжина всієї цієї мережі, що одержала назву Одеської залізниці, складала 963км.
У тому ж році на базі казенної Киево-Балтской магістралі було утворено
суспільство Киево - Брестської залізниці, що купило в скарбниці ще
ділянка Ки-Жмеринка з галуззю Казатин - Бердичів і побудувало лінію від Бердичева до Бреста з відгалуженням на Радзивиллов / колишньої
російсько-австрійської границі. На будівництві цих ділянок були понесені
великі збитки. Але уряд покрив їх, не залучаючи винуватців до
відповідальності. Аналогічним було положення і на будівництві Брестско - Граевской лінії, що продовжувала брестську лінію для виходу з Одеси і
Києва на колишню границю з Пруссією і до портів Балтії.
Нові залізниці не виправдали надій їхніх власників і скарбниці. Вони не
принесли очікуваних прибутків. Це було природним результатом для
побудованих абияк і оснащених застарілою технікою ліній. Зіграла свою
роль і конкуренція між власниками приватних доріг, і суперництво з
іншими видами транспорту /водяним і гужової/.
До 1889 року тарифи на залізничному транспорті встановлювалися
довільно. Кожна дорога вводила провізну плату за своїм розсудом.
Щоб устояти в конкурентній боротьбі і забезпечити одержання прибутку,
акціонерні товариства стали поєднуватися. Суспільства Київо - Брестської, Одеської і Брестско -Граевской залізниць у червні 1873 року злилися в суспільство Південь -Західних залізниць. Це була перша в Росії велика дорога довжиною 2167 км, що складало тоді 10% усієї
залізничної мережі. Суспільством Південь - Західних залізниць побудовані такі лінії: Уманська, Шполянская, Новоселицкая, Могилевская, а також галузі -Тростянецкая, Луцька, Біловезька. Перше значительнае збільшення дороги відбулося в 1883 р. коли була приєднана збиткова і незакінчена Бендеро - Галацкая лінія довжиною 293,5 км.
З 1 січня 1895 року Південь -Західні залізниці стали казенними.
Розгорнулося спорудження нових ліній, що велося самим керуванням
Південь-3ападных залізниць. Цей спосіб будівництва виявився кращим.
Керівництво дороги зуміло домогтися більш вищої якості робіт і
зменшення їхньої собівартості. Так були прокладені Уманські галузі,
Проходившие по багатих сільськогосподарських районах