У 1840-их роках, коли до Києва дійшли перші відгуки поль-
ського повстання, київські міщани співчували повстанцям і шукали
шляхів, щоб порозумітися з ними. Після здушення польського пов-
стання Київ став центром русифікаційної політики. Проте цього
не вдалося досягти. В університеті було викрито таємне політичне
товариство з студентом Гордоном на чолі, членами товариства були
поляки та росіяни.

Репресії супроти Союзу не припинили визвольного руху в Укра-
їні. На початку 1840-их років у Києві група студентів та молодих
професорів створила нелеґальний гурток, метою якого була бо-
ротьба проти кріпацтва та національне визволення українського
народу. Тоді у Києві зібралося чимало української національно-
свідомої; талановитої молоді. Серед неї були: історик М. Костома-
ров, що з 1844 року викладав історію в гімназії, а згодом став
адьюнкт-професором університету; П. Куліш — талановитий етно-
граф, письменник; М. Гулак-Артемовський — історик права; П.
Маркевич — етнограф; В. Білозерський; з ними близько зійшлися
молодші люди, що недавно закінчили університет або були ще сту-
дентами.

Моральним авторитетом цього неоформленого товариства став
Т. Шевченко, який у 1846 році дістав посаду вчителя малювання
при Київському університеті. Тоді Шевченко був уже в зеніті
своєї слави, як видатний маляр, а ще більше як поет. Його подорожі
по Україні — Чернігівщині, Полтавщині, Київщині — показали,
яка широка була його популярність, як глибоко шанували та лю-
били його. Найбільші магнати України — Рєпніни, Тарновські, Ли-
зогуби, Лук'яновичі, Родзянки та ін., — запрошуавли його до себе,
замовляли йому портрети, захоплювалися його поезіями. В тому
гуртку молоді Шевченко відразу став центральною особою не тільки
як славний поет і маляр: до того приєднувався особистий чар, який
підкоряв йому всіх, хто з ним зустрічався.' Була й ще одна при-
чина популярности Шевченка: в добу панування романтизму він
якраз був тим героєм, про якого мріяла молодь — був кріпаком,
який багато терпів у своїм житті, був людиною з маси українського
народу, яка виросла під впливом історичних* спогадів про козацтво,
про гайдамаків.

Олександер II (1855-1881), молодий, ліберальних поглядів вихо-
ванець поета В. Жуковського, бачив усі вади режиму Миколи І
Року 1856 Кримська війна закінчилася мировим конгресом у Па-
рижі, і в Російській імперії почалися кардинальні реформи. Пер-
шою відчула нову добу Україна. Уже 1855 року Олександер II дав
амнестію членам Кирило-Методіївського Братства, які перебували
на засланні. Видатні члени його — П. Куліш, М. Костомаров, В. Бі-
лозерський, а трохи пізніше Т. Шевченко — зібралися в Петербурзі,
що став духовим осередком українського національного руху. Го-
ловним завданням як українського, так і російського громадянства,
було звільнення селян. У цьому питанні сходилися прагнення кра-
щих представників українського та російського суспільства. Росій-
ські журнали містили палкі вірші Шевченка, спрямовані проти крі-
пацтва; російський письменник Тургенев перекладав російською
мовою твори Марка Вовчка, молодої української письменниці (Мар-
кевич), яку Шевченко назвав своєю «донею».

Величезне значення здобув Шевченко, якого намагалися затягти
до себе різні російські угруповання: і слов'янофіли, закликаючи до
співпраці в журналі «Парус», і ліві групи з табору Чернишевського
. та Добролюбова, органом яких був журнал «Современник». А серед
широкої публіки, не зв'язаної з партіями, Шевченко був ідолом.

У Росії та в Україні народжується новий напрямок в історії та
літературі — «народництво». Головною рисою народництва взагалі,
а зокрема в Україні, була не тільки ідеалізація селянства, а й пере-
конання, що тільки селяни та рядові козаки були й залишилися
носіямиукраїнської національности. Усі інші стани, як запевняли «на-
родники», втратили свою національність, а тому треба знову набли-
зитись до народу, вивчати його звичаї, мову, фолкльор.

Становище селян в Україні в цілому було гіршим, ніж у Росії,
бо в Україні наділи їх до реформи були більші, ніж ті, які вводила
реформа. Загалом у Полтавській і Катеринославській губерніях се-
ляни втрачали по реформі 40°/о свого попереднього наділу, а в Хар-
ківській — 31%. У всіх губерніях України наділи після реформи
різко зменшилися. У правобережних губерніях наділ був нижчий,
ніж встановлювали «Бібіковські інвентарі» 1848 року. Унаслідку
реформи наділи на ревізійну душу, себто на селянина, що був запи-
саний по ревізії і платив податок державі, зменшилося, а саме:

Наслідком реформи було катастрофічне збільшення числа ма-
лоземельних селянських господарств, що мали до 3-х десятин. На
Лівобережній Україні таких господарств було 43,3%.

Нагляд над сільськими та волосними управами був переданий
«мировим посередникам», яких губернатор призначав із місцевих
дідичів. Це була посада тимчасова — до введення «уставних гра-
мот», що встановлювали відносини між дідичами і селянами.

Селянська реформа була першою в ряді інших реформ. Року
1862-го зреформовано фінансове господарство держави й зосере-
джено все управління фінансами в руках міністра фінансів.

Того ж І862 року розпочато військову реформу: проведено пере-
озброєння армії, вдосконалено постачання, управління — вади, що
їх виявила з такою силою катастрофа Кримської кампанії. Війсь-
кову реформу завершено 1874 року запровадженням загальної вій-
ськової повинности для всіх чоловіків у віці 21 року. Реченець вій-
ськової служби зменшено з 25 років до 6-ти.

В 1864 р. проведено судову реформу. Суд встановлений був 3-ох
ступенів: мирові, суди, що їх обирало населення, та державні
(окружний суд і судова палата).