1864-го року впроваджено земське самоуправління. Один із най-
кращих знавців земства в Україні, О. Моргун, писав так: «Земське
самоурядування було одним із найвидатніших явищ у суспільному,
економічному й культурному житті України кінця XIX ст.» Зем-
ське самоуправління охоплювало все економічне та культурне жит-
тя губерній. У ньому брало участь все населення, що мало земельну
власність: дворянство, духовенство, міщанство та селяни. Ця вимога
обмежувала участь у самоуправлінні постійних мешканців повіту.

Раз на рік на загальних зібраннях депутатів обиралось земську
повітову управу, яка діяла постійно. Повітові земські управи оби-
рали губерніяльну управу. Функції земств були дуже широкі, а їх
кошти складалися з «самообкладання» населення з кожної деся-
тини. Земства дбали про санітарію та гігієну, утримували шпиталі,
лікарів, фельдшерів, акушерок. Медична допомога була безплатною
для всієї людности, незалежно від того, чи пацієнт платив земські
податки, чи ні. Протягом майже 50-літнього існування земства зраз-
ково поставили справу медичної обслуги в українських губерніях.

Другою великою галуззю діяльности земств була освіта. Земства
організували шяоли: чотирорічні, початкові, гімназії, професійні,
технічні, курси для підвищення освіти вчителів, курси українознав-
ства. Земські школи користалися доброю славою. Земства поста-
вили своїм завданням — повністю охопили освітою молодь, і в багатьох повітах це було досягнене напередодні революції. Треба до-
дати, що в справі шкільної освіти з фінансовою допомогою земству
приходило міністерство освіти, яке властиво передало земству все
шкільництво на селі.

Велике значення мала діяльність земств у галузі сільського гос-
подарства. Земство мало багато досвідчених агрономів, ветерина-
рів, виписувало сільськогосподарські машини, які давало селянам
«на прокат» або організувало продаж їх на рати. Крім того воно
мало «розплідні пункти» з племінниміі «плідниками», завдяки чому
підносилося якісно та кількісно скотарство. Щоб заохотити селян
до плекання худоби, земства влаштовували скотарські виставки
і преміювали кращі експонати.

Земства сприяли піднесенню рільництва, поширюючи ліпші га-
тунки збіжжя та пропагуючи нові сільськогосподарські культури.
Багато уваги зверталось на меліорацію — осушування багнищ, за-
ліснюванні ярів, вирощуванні лісів. У функції земств входило пік-
лування про шляхи сполучення, про налагодження торгівлі рільни-
чими продуктами, головно збіжжям. Вони тримали зв'язки з закор-
доном і мали елеватори для експорту збіжжя.

Така була загальна картина діяльности земств. Але була ще ду-
же важлива риса. Протягом 50-ти років діяльности земств у різних
їх установах влаштовувались люди, які з причини «політичної не-
благонадійности» не могли знайти праці в державних установах:
лікарі, вчителі, статистики, ветеринари і т. п. Земства були тісно по-
в'язані з українськими громадами. Видатними земськими діячами
були: проф. І. Лучицький, родина Дорошенків, В. Тарновський,
О. Русов (земський статистик), І. Шраг, Б. Грінченко, В. Самійлен-
ко, М. Коцюбинський, О. Лашкевич та сотні інших. Земську ро-
боту головним чином вели середні землевласники-дворяни, серед
яких наприкінці XIX ст. було багато революційне настроєних свідо-
мих українців. Кращий історик земств, Б. Веселовський,"" підкрес-
лив, що «тут не було місця для злісної боротьби кляс».

Не можна випускати з ока, що найбільші податки на земство
платили великі землевласники, бо податки, як згадано вище, йшли
з десятини, але користь від земських установ мали передусім се-
ляни та дрібні землевласники.

Була ще важлива заслуга земств: вони сприяли піднесенню на-
ціональної свідомосте, а з другого боку — стали тією школою, яка
привчала людність до самоуправління. З початком революції це ви-
разно виявилося, бо саме з земських установ вийшло багато гро-
мадських і політичних діячів.

В 1864-му році земства були засновані тільки на Лівобережній
та Південній Україні. На Правобережжі, яке тількищо пережило
польське повстання, земства поширились щойно в 1911 році, бо
уряд боявся дати можливість польському шляхетству впливати на
самоуправління цього краю. Брак земських установ протягом 37-ми
років негативно відбився на освіті, економіці, а головно на націо-
нальній свідомості населення правобережних губерній.

Останньою реформою була міська — у 1870 році. У містах вста-
новлювалося міські ради — "думи», членів яких обирало все насе-
лення, що платило податки, себто власники будинків, крамниць,
підприємств і т. п. Виконавчим органом ради була управа з місь-
ким головою на чолі.

Компетенція міської ради була дуже широка: вона повинна була
стежити за господарством міста, станом ринків, міської торгівлі,
промисловістю, охороною здоров'я, санітарією, школами."' У цілому
компетенція міського самоврядування була аналогічна земському.
Але була велика різниця в суб'єкті: земства обслуговували сільську
людність, в переважній більшості українську, а по містах була мі-
шанина людности, і в деяких містах кількість українців ледве до-
сягла 50°/о, при чому ці відсотки припадали на нижчі шари — дріб-
них крамарів та ремісників, а заможніша частина складалася з ро-
сян, на Південній Україні з греків, вірмен; крім того, у містах було
багато жидів. Отже, такі міста, як Одеса, Херсон, Маріюпіль мали
космополітичний характер.

Реформа 1861 року не задовольнила селянство, зокрема україн-
ське. Негайно після проголошення маніфесту почалися знову заво-
рушення у різних місцях України. У самому Бердичівському повіті
Київської губернії відбулося 34 повстання. В Київській губернії
повстало 12.000 селян, у Подільській — 80.000. Значні повстання
були на Чернігівщині, Херсонщині, Катеринославщині. Вони не
припинялися протягом кількох років і придушені були