Не була задоволена й поступова інтелігенція. Вона уживала всіх
заходів, щоб піднести освіту серед селянства, зробити звільнених
кріпаків свідомими громадянами. Вся увага інтелігенції була звер-
нута на видавання книжок для народу, підручників, а також — на
заснування шкіл. Засновуваній й так звані «недільні школи», для
дорослих. Багато студентів відмовлялося від кращої кар'єри і йшло

працювати на селі як учителі. Це був початок «ходження в народ»,
що набуло згодом масового характеру.

Не зважаючи на цілком мирні завдання, що їх ставили собі ін-
телігенти, вони викликали підозру збоку дідичів та царської адмі-
ністрації, зокрема на Правобережжі.

На початку 1870-их років у загальній політиці російського уряду
почалася деяка зміна: суворий режим 1860-их років трохи пом'як-
шав — і український рух оживився з новою силою. Отже, мав ра-
цію М. Костомаров, який писав московському слов'янофілові Акса-
кову: «Иа дні душіт кожного думаючого й недурного українця сплять
Виговський, Дорошенко й Мазепа — і прокинуться, коли настане
слушний час.» І дійсно, як тільки з'являлась нагода — збиралися
українські діячі і український рух оживав. Дуже важливе те, що
з бігом часу до українського руху приєднувалося щораз більше но-
вих людей, зокрема селян. Це свідчить про те, що з шляхетського,
яким він був на печатку XIX ст., цей рух ставав всенароднім.

На початку 1870-их років Київ став культурною столицею Укра-
їни, де скупчувалися інтелектуальні сили. В 1874 році з «Старої
Громади» вийшла ініціятива заснувати українське наукове това-
риство під назвою «Південно-Західній Відділ Російського Геогра-
фічного Товариства». Воно повело інтенсивну працю над вивченням
України, її етнографії, історії, мови, економіки. Наслідком цієї праці
була серія капітальних видань: «Исторические песни малорусского
народа» В. Антоновича та М. Драгоманова, збірка казок М. Драгома-
нова, чумацькі пісні Рудченка, монументальна праця П. Чубинського
з етнографії Правобережної України тощо. Ці праці здивували на-
уковий світ своєю солідністю та розмахом. Одночасно в Києві над-
руковано чимало популярних книжок з історії України.

У 1890-их роках серед молоді — у школах, гімназіях, універси-
тетах — засновувалися «українські громади» — підпільні гуртки.
У середині 1890-их років енергійно діяла українська студентська
громада в Київському університеті. Членами Гї були: Д. Антонович
(«Муха»), син В. Антоновича, 1. Черкаський, Є. Черняхівський, І,
Стешенко, О. Моргун, М. Кривенюк'" та ін. Незабаром вона поді-
лилася на дві частини: першу — з Д. Антоновичем, 1. Черкаським,
М. Кривенюком, М. Міхновським, В. Шеметом, С. Шелухиним та ін-
шими — і другу, так звану «драгоманівську» — з 1. Стешенком,
О. Моргуном, К. Василенком, П. Тучапським, М. Ковалевським.
З цим останнім гуртком була в тісних стосунках Леся Українка, і
з цього ж гуртка вийшли марксисти К. Василенко і П. Тучапський.'"

РОКУ 1897 у Києві відбувся з'їзд представників громад, на яко-
му засновано «Загальну українську безпартійну демократичну орга-
нізацію», що в більших містах України організувала свої громади.
Року 1899 в Харкові гурток студентів, під проводом Д.. Антоновича,
заснував Революційну Українську Партію, яка виставила гасло Са-
мостійної України.

Література:

О.Субтельний. Історія України. – К., 2000.

Українознавство. В 4-х томах. – К., 1994-1996.

Нариси з історії України. Довідник. – К., 2001.