Складністю та суперечливістю було позначене суспільно-політичне життя в повоєнний час. Це засвідчили й вибори до Рад, що відбулися в 1946, 1947 й 1948 р. Участь у них взяли 99 % виборців. Вони мали зробити "вибір" за умови, що до бюлетенів було внесено одного кандидата.

Такі вибори наочно показували деформуючий вплив культу особи Й. Сталіна на політичну систему радянського суспільства.

У післявоєнний час авторитарно-командні методи управління тоталітаризму перешкоджали вільному волевиявленню радянських людей, гальмували розвиток їхньої політичної ініціативи. Кожному громадянину загрожували репресії, провокації, звинувачення у злісних помилках тощо. Нагнітанню атмосфери страху й підозрілості в суспільстві сприяли зловісні галасливі кампанії, пов'язані з викриттям незліченних "ворогів народу".

Ускладнювали становище у сфері соціально-політичних відносин і кадрові проблеми, особливо в західних областях України, куди направлялося багато спеціалістів, інтелігенції зі східних областей, і всі ці люди не знали місцевої специфіки, мови. До того ж там тривала братовбивча війна (1945-1950 рр.), в якій загинуло майже півмільйона людей. Постраждало як місцеве українське, так і польське населення. Ускладнював обстановку в регіоні й беріївський репресивний апарат, який жорстоко переслідував місцевих жителів за підтримку ОУН-УПА, всіляко намагався їх залякати. З травня 1947 р. бійці УПА і члени ОУН вважались учасниками єдиної підпільної системи, що означало ідеологічне злиття цих організацій. Після загибелі в березні 1950 р. командуючого УПА Р. Шухевича (генерал Тарас Чупринка) організація почала швидко втрачати боєздатність. Хоч окремі невеликі загони УПА продовжували діяти до середини 50-х років, УПА та ОУН в Україні перестали існувати як організації.

У квітні 1947 р. політбюро Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) здійснило операцію під кодовою назвою "Вісла", що мала як військовий, так і цивільний виміри. Майже всіх лемків (близько 150 тис.) без попередження розселили із землі їхніх предків по всій Польщі, аби запобігти відродженню УПА в цьому регіоні. З цією метою було створено концтабір у Явожно (поблизу Кракова) для "підозрілих українців". Ця акція ставила за мету також дістати підтримку серед польських націоналістів.

Одним із перших об'єктів атаки радянської влади в Західній Україні стала греко-католицька церква, оскільки вона була найміцнішою ланкою між західними українцями та Заходом і діяла переважно як національна. 8-10 березня 1946 р. Собор у Львові, що був підготовлений радянськими органами державної безпеки, проголосив про скасування Берестейської унії 1569 р., розрив з Римом і возз'єднання греко-католицької церкви з Російською православною церквою. Дещо пізніше аналогічну процедуру, яку супроводжувала начебто випадкова смерть єпископа Теодора Ромжі, було здійснено в Закарпатті, і до 1951 р. греко-католицьку церкву в цьому регіоні також було знищено. Щоб схилити на свій бік симпатії західних українців, радянська влада активізувала українську початкову освіту.

Швидко розвивалася також вища освіта: у 1950 р. у 24 вузах Західної України навчалося вже близько 24 тис. студентів денного й 9 тис. студентів заочного відділень. Однак підвищення освітнього рівня зумовлювало й активнішу русифікацію. У 1953 р. навчання в усіх вузах Західної України велося російською мовою, а це виразно вказувало на те, що радянська модернізація також мала на меті сприяти русифікації.

У 1954 р. у республіці святкувалося 300-річчя возз'єднання України з Росією. Верховна Рада СРСР своїм указом у лютому 1954 р. включила Кримську область до складу України як "свідчення дружби російського народу". Однак тут залишалися невирішеними складні проблеми. Незважаючи на територіальну й етнічну спорідненість України та Криму, півострів був ще й історичною батьківщиною кримських татар, яких сталінський режим депортував звідси в 1944 р. Крім того, за даними перепису 1959 р. у Криму проживало близько 860 тис. росіян і лише 260 тис. українців. Ця обставина з часом надзвичайно ускладнила політичну ситуацію у Криму, яку використовували різні політичні сили і партії Росії та України.

Ці та інші проблеми робили суспільно-політичне життя тих років суперечливим і складним.

Список використаної літератури

Бойко О. Д. Історія України. — К., 1999.

Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XX ст.). — Львів, 1996.

Верстюк В. Українська Центральна Рада. — К., 1997.

Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. — К., 1991-1998.

Дорошенко Д. Нариси історії України. — К., 1991. — Т. 1-2.

Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. — К., 1994.

Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. — К, 1998.

Історія України. Маловідомі імена, події, факти. — К, 1996.

Історія України: Навч. посіб. — К., 1997.

Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. — К, 1995.