Реферат на тему:
Суспільство. Економіка. Культура
Українське суспільство в зазначений період не було єдиним і стабільним. Існували великі внутрішні суперечності між українською верхівкою і рештою населення. Українці частково ополячились на Правобережжі й обрусіли на Лівобережжі. Трагічні наслідки для суспільства мала втрата національної еліти. Перед українцями постійно стояла дилема: або вірність своєму народові, або асиміляція і входження у правлячі польські чи російські кола. Канадський історик українського походження О. Субтельний зазначав, що українці втратили клас, який керує суспільством, ставить певні політичні цілі, сприяє розвитку культури й освіти, підтримує церкву, формує почуття самобутності суспільства.
У другій половині XVII ст. українське суспільство виявилося поділеним на кілька релігійних конфесій: православ'я, католицтво, уніатство. На Правобережжі панували католицизм і уніатська церква. На території Лівобережної України діяла Православна Церква, яка підпорядковувалася Вселенському Константинопольському патріарху. Проте в 1686 р., відчуваючи потужний тиск Москви, глава Української Церкви митрополит Святополк-Четвертинський погодився підпорядкувати церкву московському патріарху.
Поділ українського суспільства на різні релігійні конфесії, перехід Української Православної Церкви в підпорядкування московській патріархії посилили конфронтацію в суспільстві, що призводило до його нестабільності.
Еволюція соціальних відносин і розвиток народного господарства в Україні у другій половині XVII — першій половині XVIII ст. відбувались у складних, неоднозначних суспільно-політичних умовах. З одного боку, входження до складу Росії сприяло прискоренню розвитку сільського господарства, ремесла, промислів, розширенню мережі мануфактур, зростанню міст. З іншого боку, слід наголосити й на негативній ролі царату в історичній долі українців. Самодержавство всебічно активізувало національно-колоніальну політику. Після 1654 р. відбувається підпорядкування української економіки і гетьманської влади царському уряду, яке завершилося згодом цілковитою ліквідацією самобутнього суспільно-політичного ладу, монополізацією окремих галузей виробництва. Тисячі українців, особливо за часів правління Петра І (1682-1725 рр.), загинули через нестерпні умови праці на будівництві каналів, фортець, міст. Проте й у цих умовах відбувався об'єктивний процес становлення української нації, зміцнювалась її економічна єдність.
У цей період у надрах пануючого натурального господарства поступово з'являються ознаки буржуазного суспільства. Насамперед вони виявлялися в сільському господарстві — основі української економіки.
Значно розширилися посівні площі, що зумовлювалося постійним підвищенням попиту на сільськогосподарську продукцію. Хліборобство в Україні було здебільшого зерновим. У першій половині XVIII ст. поряд із зерновими культурами почали вирощувати у великих обсягах і технічні культури — льон, коноплю, тютюн.
Дещо нове спостерігалося й у тваринництві. Дедалі більшого значення набувають племінне конярство й вівчарство.
Істотні зміни сталися й у відносинах між землевласниками, селянами і козаками. Під час визвольної війни великою мірою була ослаблена феодальна залежність, частина землі польських феодалів, яких вигнали з Правобережної України, перейшла в користування селян. Відбулися політичні зрушення в соціальній структурі суспільства. Значна частина селян Лівобережжя і Слобожанщини стали вільними людьми — козаками, які належали до стану, що звільнявся від багатьох податків, мав право власності на землю, певні пільги у торгівлі та заняттях ремеслом. Проте ці явища були тимчасові. Уже в перші повоєнні роки козацька старшина почала наступ на права козаків. Великими землевласниками стали гетьман і старшинська верхівка. їхні земельні володіння збільшилися за рахунок захоплення селянських і козацьких наділів. Збільшились землеволодіння церков і монастирів. Вони перетворювалися на справжніх феодалів, що володіли великими маєтками і тисячами селян. Посилювалася залежність селян від феодалів, збільшувались їхні повинності, подекуди впроваджувалися панщина (відробіткова рента) і грошовий оброк (грошова рента). Феодальні господарства поступово втягувалися в товарно-грошові відносини. Щоб отримати найбільші прибутки, козацька старшина посилювала експлуатацію селян. Серед козацтва дедалі більшою мірою поглиблювалося соціальне розшарування.
У другій половині XVII — першій половині XVIII ст. істотно пожвавився промисловий розвиток Лівобережної і Слобідської України. Серед ремесел найбільшого поширення дістали ткацтво, ковальська справа, виробництво скла, винокурне виробництво. Великі міста — Київ, Чернігів, Полтава, Ніжин — стали важливими промисловими і торговими центрами. У них виникали нові ремісничі спеціальності та цехи.
Сталися зміни і в ремісничому виробництві. Дедалі більше виробів цехи виготовляли для ринку. Ширше почала використовуватися наймана робоча сила. В окремих галузях — склодувній, селітряній, залізоробній — наймані робітники становили більшість.
Новим явищем у розвитку економіки стала організація в окремих галузях промислових компаній. На промислових підприємствах поряд з традиційним обладнанням дедалі ширше впроваджувалися технічні нововведення — водяні двигуни, нові верстати, що сприяло підвищенню продуктивності праці.
Про початок розпаду феодальних відносин свідчила також поява в Україні мануфактур: суконних, тютюнових, порохових, винокурних.
Успіхи у промисловому розвитку і підвищення продуктивності сільського господарства сприяли розширенню торгівлі. Збільшувалася кількість ярмарків. Одним з найбільших ярмарків був Контрактовий у Києві.
Виробнича спеціалізація окремих районів привела до пожвавлення торгівлі в масштабах усієї України. Поступово створюється єдиний торговий ланцюг, що з'єднав Лівобережжя, Слобожанщину, Правобережну, Західну Україну. Через систему ярмарків, торгів товари розходилися по всій території України незважаючи на кордони і митниці. Торгівля не визнавала політичної роздробленості України, вона свідчила про економічну єдність українського народу.
Пожвавлені торговельні зв'язки існували і з Росією. До Росії з України везли шкіру, селітру, рослинну олію, віск, мед. Українські міста і села одержували з Росії тканини, вироби із заліза, зброю, хутро, посуд, папір.
Збільшується чисельність українського купецтва. Розвиткові торговельних зв'язків між окремими районами українських земель і центральними областями Росії сприяв чумацький промисел. Чумаки — українські перевізники товарів — везли до Росії сіль, рибу, продукцію сільського господарства і ремісницькі вироби. Поступово різні райони України входили до системи всеросійського ринку. Крім