Реферат на тему:
Уявлення запорозьких козаків про кордон за часів нової січі
В часи Нової Січі Запорожжя не було пустельним і малозаселеним регіоном. В 60-х роках ХVІІІ ст. кількість населення доходила до 60 тисяч, а наприкінці існування Нової Січі сягала 100 тисяч [7, 92]. У зв’язку із значною кількістю населення важливим для відносин з сусідніми державами та функціонування запорозької прикордонної служби були поведінка і навички побутування на кордоні кожного козака, їхнє ставлення до прикордонного режиму, схильність до порушень кордону. Багато в чому це залежало від розуміння січовим товариством свого становища прикордонної спільноти, уявлень про кордон, які були характерні для запорозького населення.
Формування у свідомості товариства уявлень про кордон, ставлення січової громади до цього явища багато в чому визначалось соціально-економічними особливостями Запорозької Січі, козацьким способом життя. Одною з головних особливостей Запорозької Січі було її прикордонне положення. Саме цей фактор визначально впливав на всі сторони життя запорозького козацтва. Навіть формування запорозької громади було можливим лише в умовах вакууму державної влади на польсько-татарському прикордонні. Вплив польської, а пізніше російської держав на Запорожжя, у порівнянні з їх тиском на волость, був мінімальним. І лише завдяки цьому запорозька громада могла розвиватися на засадах, які були діаметрально протилежними устрою держав-сюзеренів.
Але за можливість виходу з-під впливу іноземних держав запорозькій громаді довелось заплатити сусідством з Кримським ханством, яке ще у ХV ст. було підкорене Туреччиною. Ідеали ж гази були важливим чинником в утворенні та розвитку Османської держави. Постійна війна і поширення ісламу було одним з головних ідеалів прикордонного османського суспільства [5, 15 – , 20]. Тому боротьба з татарськими нападами стала постійним явищем у житті запорозького суспільства. Промишляючи на уходах поблизу татарських кочовищ, козаки постійно потерпали від татарських нападів і ніколи не пропускали нагоди помститися їм. Козаки підстерігали в степу татарські загони, громили кримських купців, нападали на татарські улуси. Дуже скоро ця боротьба перетворилася у своєрідний спорт: “хто кого — татари наших, чи наші татар” [4, 52 – ]. У подальшому, ця прикордонна війна стала звичним явищем на запорозько-татарському прикордонні. Вона навіть перетворилася в одне з традиційних джерел фінансування запорозьких козаків.
Господарське життя формувало у запорожців таке ж уявлення про кордон як і прикордонна війна. Адже в ході своєї господарської діяльності козакам дуже часто доводилось переходити межі своїх володінь. Запорожці рибалили поза межами своїх територій, відправлялися за сіллю у Прогної чи у Крим.
В таких умовах у січового товариства не могло сформуватись уявлень про кордон як про певну визначену межу, чітку лінію, що відокремлювала запорозькі землі від сусідніх держав. Тим більше, що запорозькі володіння являли собою певну територію, на яку поширювався вплив Війська Запорозького. Зона впливу Війська Низового не була сталою, а залежала від успіхів козацької зброї, міжнародної ситуації тощо. Відповідно до цих обставин вплив Війська Запорозького міг поширюватися на нові території, а при несприятливих обставинах — зменшуватись. Але колонізаційний потенціал запорозького козацтва був настільки високим, що забезпечив постійне розширення січових володінь у південному напрямку. Це підтверджується тим, що у ХVІІІ ст. орієнтирами проходження запорозького кордону слугували руїни татарських поселень, мечетей [8, 291].
Реалії запорозько-татарського прикордоння та спосіб життя запорозького козацтва обумовили те, що для більшості запорозького товариства кордон був їхнім життєвим простором з вельми розмитими межами. При цьому, будь-які території, контрольовані козаками, в їхній свідомості відразу зараховувались до володінь Війська Запорозького. Тому то і викликало велике невдоволення козаків повернення у 1701 р. Москвою Туреччині Тавані, Кизикермена, Шагінкермена, котрі були захоплені в 1695 р., і які запорожці вже вважали своїми [29, 118]. Своєрідною межею запорозьких володінь для козаків були ті місцевості, де закінчувалась зона впливу Війська Запорозького, і перебування в яких було пов’язане з надто великою небезпекою.
Адміністрація ж Коша мала про кордон дещо інші уявлення. Насамперед, січова старшина розуміла прикордонне положення Січі, її значення як форпосту у боротьбі з турецько-татарською агресією. У своїх листах до державців вона не забувала згадати, що Військо Запорозьке стоїть поруч із ”кочів’ями агарянськими“ і своїми грудьми боронить Україну.
Крім того, січова адміністрація добре розуміла значення і роль державного кордону. Лист, надісланий у 1705 р. кошовим отаманом К. Гордієнком гетьману І. Мазепі, вказує саме на таке розуміння кордону січовою старшиною. Лист був написаний у зв’язку із веденням російсько-турецьких переговорів про визначення кордону. В листі кошовий отаман зазначав, що за Вітовта кордон ішов “по Буг землею”, а в морі межа проходила там, де кінь міг ще копитом “засягнуть” землю. Також у цьому листі К. Гордієнко вимагав, щоб був відновлений цей кордон [28, 968]. Як бачимо, запорозька адміністрація мала державницьке уявлення про кордон і в цьому питанні вважала Січ правонаступницею кордонів Великого князівства Литовського. Але в реальних умовах запорозько-татарського прикордоння практична діяльність адміністрації Січі могла базуватись лише на традиційних для січовиків уявленнях про кордон.
Характер запорозького кордону обумовив і постійну готовність всього січового товариства до захисту власних володінь. Становлення у свідомості запорожців цієї важливої риси відбувалось паралельно із процесом формування запорозьких володінь, котрий проходив в умовах постійних збройних конфліктів. Тому повсякчасна готовність до захисту власних володінь була для запорожців більше ніж обов’язком, вона була необхідною умовою виживання і всього товариства, і кожного козака.
У часи Нової Січі становище на запорозькому кордоні ускладнилося. В цей період для Війська Запорозького