Украінська Гетьманська держава

План.

1. Державний переворот 29 квітня 1918 р в УНР і встановлення гетьманату

П. Скоропадського.

2. Зміни у внутрішній і зовнішній політиці Української держави. Державний лад.

3. Судова система і правохороні органи. Правова система.

Державний переворот 29 квітня 1918 р в УНР і встановлення гетьманату П. Скоропадмький.

В умовах іноземної окупації одночасно з втратою популярності Центральної Ради поширювався рух проти неї. Частина селян і міського населення прагнула встановити інший порядок. Своє розв’язання проблеми намічали й німці, передбачаючи в нових умовах нажитись за рахунок пограбування України.

Навесні 1918 р у києві було створено Українську народну громаду,до якої вступило багато старшин 1-го Українського корпусу та козаків з Вільного козацтва. Громада зав’язала тісні стосунки з партією українських хліборобів-демоккратів та з “Союзом земельних власників”, а у середині квітня 1918 р – і з німецьким командуванням. На одній з нарад німецького та австрійського командування було вирішено, зважаючи на неможливості співпраці з Центральною Радою, підтримати іншу владу, яка б встановилася внаслідок перевороту. Новий уряд передбачалось утворити у формі диктатури, з твердою владою, без народного представництва, принаймі на перший час. За найкращу форму влади було визнано гетьманат. Кандидатами на гетьмана називали різних осіб, у тому числі Є. Чикаленка – багатого поміщика, видатного громадського діяча, а також П. Скоропадського – колишнього командира 1-го Українського корпусу і почесного отамана Вільного козацтва. Кандидатура Є. Чикаленка незабаром відпала.

29 квітня у Києві відбувся хліборобський з’їзд,організований з ініціативи

“Союзу земельних власників”, на якому генерала Павла Скоропадського було проголошено гетьманом України. У ніч з 29 на 30 квітня його прибічники захопили усі державні інституції й найважливіші об’єкти. Місце УНР заступила Українська гетьманська держава.

Свою діяльність Скоропадський розпочав з відмови від соціальної політики Центральної Ради і обіцянок повернути життя “в норомальне річище”. У концентрованому вигляді все це містится в “Грамоті до всього українського народу” від 29 квітня 1918 р., уякій шлося, перш за все, проти захист інтересів власників.

Зміни у внутрішній і зовнішній політиці Української держави.

Державний лад.

Декларована Скоропадським ідея сильної влади політичних і соціальних реформ втілилась у затверджених ним 29 квітня 1918 р. “Законах про тимчасовий державний устрій України”. Так, виключно гетьману належала “влада управи” в усій Українській державі, він призначав “отамани Ради Міністрів” і за його поданням затверджував “Кабінет у повнім його складі”. Так само він і “скасовував” його. Гетьман виступав також як “найвищий керівничий всіх зносин української держави з закордонними державами” і “верховний воєвода української армії і флоту”, здійснював помилування.

Більше того, гетьман уособлював не тільки виконавчу, а й законодавчу владу, адже саме він “стверджував закони і без його санкції ніякий закон не міг мати сили”. Парламент же “Законами про тимчасовий державний устрій України” не передбачався.

Що стосується Ради Міністрів, то на неї покладалися “напрямок і об’єднання праці окремих секцій” (тобто відомств) по “прикметах як законодавства, так і найвищої державної управи”. Раду міністрів очолював Отаман –Міністр , а “керування” її справами покладалось на Генерального Секретаря і “підлягаючу йому державну Генеральну Канцелярію”. Щоправда, через деякий час Отаман-Міністр став називатися традиційпно – головою Ради Міністрів, а Генеральний Секретар – державним секретарем.

У складі гетьманського уряду, затвердженого на початку травня, були міністри внутрішніх справ , фінансів, торгівлі й промисловості, земельних справ, судових справ, закордонних справ, військовий міністр, генеральний контролер. Водночас з’являються нові інституції – міністерство народного здоров’я і міністерство сподівань, яке займалося релігійними проблемами.

Призначені Центральною Радою комісари були усунуті зі своїх посад, їх замінили так звані “старости”, які й очолили місцеві адміністрації. Було видано також закон про Державну варту – так за часів гетьманщини почала називатися міліція. Вона підпорядкувалась безпосередньо старостам: на рівні губернії функціонував “помічник – інспектор Державної варти”, на рівні повіту – “начальник повітової Державної варти”.

За своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали російським губернаторам, тай взагалі вся система місцевої влади поступово наближалась до колишньої російської моделі.

Системою місцевої адміністрації “завідувало” міністерство внутрішніх справ. Визначаючи основні засади його політики, тодішній державний секретар Кістяковський заявив, що перед міністерством внутрішніх справ стоїть важке завдання впорядкування місцевого життя.

У процесі державотворення Скоропадський зіткнувся з великими труднощами. Він негативно оцінював державний апарат, що дістався йому на спадщину Центральної Ради, і розпочав його перебудову.

Особливо слід підкреслити здобутки гетьмана у формуванні дипломатичного відомства України та його діяльності. Орієнтири гетьманської дипломатії були традиційними: на першому плані, крім міжнародного визнання, стояла проблема соборності українських земель, яка, втім, тісно перепліталася ще з однією – відносинами з країнами – суб’єктами колишньої імперії. З деякими з них, зокрема Фінляндією, Литвою, Грузією, труднощів не виникало, адже не було головного каталізатора всіх протиріч – територіальних проблем. Однак у взаєминах з іншими державами, насамперед з Польщею, саме вони стали головною перешкодою. До того ж за спірними територіями одразу ж виростали інтереси “третіх” держав. Важко просувалися переговори з радянською Росією.

Відносини з Німеччиною і Австро-Угорщиною були в центрі уваги і зусиль української дипломатії з огляду на реальні політичні обставини, і зокрема на присутність німецьких військ на українській землі. З одного боку, Центральна Рада, а потім і гетьман сподівались з допомогою цих сил стати на власні ноги, укласти договір з радянською Росією, домогтися визнання України нейтральними державами, а згодом і