державами Антанти; по другий бік, тут лежали власні інтереси Німеччини і Австро-Угорщини. Не менш активним було дипломатичне життя й у самому Києві. Де діяли посольства багатьох країн. В останні тижні існування Української держави орієнтири гетьманської дипломатії змінюються. Неминуча поразка Німеччини змушує її дедалі настійливіше шукати контактів з Антантою, а загрозлива внутрішня ситуація підводить до несподіваних рішень.
3. Судова система і правохороні органи. Правова система.
Згідно з законом Генеральний Суд мав складатися з трьох департаментів – цивільного, карного й адміністративного і виконувати на всій території України функції, що до його формування належали “Правительствующему Сенату”, а також касаційні функції Головного військового суду.
Закон визначав лише структуру Державного Сенату, вимоги до сенаторів, порядок їх призначення та деякі інші питання. Так, Державний Сенат, який очолював Президент, поділився на Генеральні Суди: Адміністративний, Цивільний і Карний.
На відміну від закону про Генеральний Суд, ухваленого Центральною Радою, гетьманський акт встановлював значно суворіші вимоги до кандидатів на посади сенаторів – наявність вищої юридичної освіти і не менш 15-ти річного стажу роботи “в судовому відомстві на посадах не нижче судового слідчого чи товариша прокурора окружного суду” або “у стані присяжного адвоката, а також з числа тих, що мають учений ценз Магістра або доктора”. Водночас закон містив і цілком сучасну заборону займатися будь-якою іншою діяльністю, крім наукової і викладацької.
Крім системи загальних судів в Українській державі функціонували й суди військові. При військових судах незалежно від їх рівня вводилися також посади військових слідчих. І знов – таки всі військові установи у своїй діяльності мали керуватися колишніми російськими законами, що правда, з одним застереженням – “наскільки настанови цих законів не будуть суперечити новим законам Української держави”.