ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

Розвиток промисловості.

Зі скасуванням кріпацтва нарешті відкрився шлях до модернізації та індустріалізації господарства. Темпи розвитку були надзвичайно швидкими, особливо на Україні, коли за кілька років виникли цілі галузі промисловості. На зламі століть звичайною картиною на Україні були найбільші й найсучасніші в Європі фабрики, копальні та металургійні заводи, оточені селами, де люди все ще впрягалися у плуг, ледве животіючи на своїй землі.

Одним із перших провісників модернізації стала залізниця. Дуже швитко розвивалася вугільна промисловість. Донецький басейн і Кривий Ріг були найшвидше зростаючими промисловими районами імперії, а цілком можливо і світу.

Але якщо базові, видобувні галузі на Україні розвивалися, то інші стояли на місці. Це стосувалося виробництва готових продуктів.На початку ХХ століття єдиними на Україні галузями, що зробили відчутний крок, були заводи сільськогосподарських машин і меншою мірою- локомотивів. За величезною більшістю готових продуктів Україна залежала від Росії. Так, у 1913 році на Україну припадало 70% усього видобутку сировини імперіїї та лише 15% її потужностей у виробництві

Розвиток міст.

У невеликих і середніх містах Лівобережжя, як Полтава, Ромни, Суми та Харків, численні торгові ярмарки, якими цей край славився, сприяли деякому збільшенню населення. На Правобережжі розвиток міст відбувався трохи швидше, завдяки припливу євреїв у такі осередки торгівлі й ремесел, як Біла Церква, Бердичів та Житомир. Більшість міського населення України( яке становило 10% всього населення) проживала у містах, що за кількістю мешканців не перевищувала 20 тисяч.

У 1900 році на Україні виділялося чотири великих центри: Одеса – квітуче торгове й промислове місто, населення якого сягнуло 400 тисяч; Київ – центр внутрішньої торгівлі, машінобудування, адміністативного управління та культурного життя, що налічував 250 тисяч мешканців; Харків – 175-тисячне місто, в якому зосереджувалися торгівля й промисловість Лівобережжя, і Катеринослав – промисловий центр Півдня, населення якого за кілька десятиліть виросло з 19 до 115 тисяч.

Цьому зростанню великою мірою сприяли більша рухливість селянства, розвиток промисловості й торгівлі та особливо – будівництво залізниць. Але на початку ХХ століття всього 13% населення було місським.

СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ

Виникнення пролетаріату.

З прискоренням економічного розвитку відбуваються й значні соціальні зміни. Найважливішою з них була поява нового й ще відносно нечисленного класу- пролетаріату.На відміну від селян пролетарі не мали засобів виробництва. Вони продавали не свої вироби, а власну робочу силу.

Умови праці в промисловості Україи, як і в усій Російській імперії, були просто жахливими. Техничної безпеки чи медичного обслуговування практично не їснувало. А платня середнього робітника на Україні становила лише малу частку того, що отримував його європейській колега. Не дивно, що дедалі частішими ставали страйки та інші сутички між робітниками і підприємцями.

Інтелігенція.

Великі зрушення відбулися і всередовищі інтелігенції –ще однієї новосформованої групи. Змінилося також соціальне походження інтелігенції. На початку століття, у 1900 році, лише 20-25% походило з дворян чи найбагатших верств; решту переважно складали сини міщан, священиків і роночинців. Проте вихідці з селян і робітників усе ще рідко траплялися в університетах, в основному через брак належної підготовки. З відкриттям вищих навчальних закладів для жинок вони також почали вливатися в середовище інтелігенції. Швидко зростало число таких фахівців, як інженери, лікарі, юристи, вчителі.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ

РУХ

Політизація національного руху в Галичині

У розглядувану добу українці Галичини здобули репутацію людей високоорганізованих і суспільно дисциплінованих, особливо в порівнянні з їхніми співвітчизниками на сході .

Зростанню організаторської діяльності, яке спостерігалося в Східній Галичині на початку ХХ століття, сприяв ряд чинників: західні українці зазнавали прямого впливу таких суспільно високодисциплінованих народів, як німці та чехи. Ще безпосередніше впливали на них поляки.

Національний рух.

Одним з найхарактерніших проявів національного життя в Україні було пробудження соціальної активності українського селянства. У 1902 році Східна Галичина була охоплена сільськогосподарським страйком, в якому взяли участь близько 200 тисяч селян. Основними вимогами страйкарів були піднесення заробітної плати польськими поміщиками під час сільськогосподарських робіт та припинення втручання польської адміністрації в еміграцію селян і робітників в Амеріку. Страйк мав одночасно соціальний і національний характер і був спрямований проти польського панування в краю. Він завершився повною перемогою селян і показав зразок національної солідарності.

Політична мобілізація галицького селянства стала великим здобутком українського національного руху. За два передвоєнні десятиліття на місці пригнобленої і безправної селянської маси виросла свідома своїх політичних інтересів українська нація. Це цілковито змінило загальний баланс сил двох головних галицьких національностей: якщо польська еліта, зберігаючи свою політичну монополію в краю , й далі переважала українську, то українське селянство своєю організованістю і національною свідомістю значно перевищувало польське.

Новий баланс сил змусив польських політиків змінити свою тактику стосовно гальцького москвофільства. Якщо до 90-х років польський й москвофільський рухи були непримиренними супротивниками, то на початку ХХ століття польські правлячі конснрвативні сили почали відверто підтримувати москофілів як противагу українському рухові. Водночас у польському рухові почало виразно проявлятися антисемітське спрямування, пов”язане насамперед з появою нової партії у польському таборі – націонал-демократів. Внаслідок цього від початку 90-х років асиміляція як масовий рух серед галицьких євреїв припинилася; вона продовжувала зберігати популярність лише