відчаї прем'єр-міністр і начальник генерального штабу Польщі кинулися в бельгійське курортне містечко Спа, де 5 липня відкрила-ся конференція держав Антанти і Німеччини" Англія і Франція пообіцяли допомогу, але на певних умовах. П<Ньща повинна була обмежитися на сході лінією кордону, накресленою в декларації Антанти від 8 грудня 1919 p., і зобе, І язатися прийняти будь-яке її рішення пг,одо майбутнього статус;,', І Східно)' Галичини. 10 липня польське керівництво погодилося на ці умови. Наступного дня британський міністр закордонних справ лорд Дж. Керзон звернувся з нотою до Росії.
Керзон вимагав, щоб радянські війська зупинилися на відстані 50 км на схід від, лінії, визначеної як східний кордон Польщі в дек-ларації від 8 грудня 1919 р. Таким чином, ця лінія (відтепер вона дістала назву літі Керзона) вперше ставала політичною реальніс-тю. Встановлення радянсько-польського кордону по лінії Керзона обмежувало Польщу в її етнографічних межах, за винятком старо-давніх українських земель, .які все-таки переходили під контроль Варшави: Холмщкни, Підляшшя, Посяння і Лемківщини. Керзон вважав також за доцільне, щоб у Східній Галичині, третину терито-рії якої вже займали війська Єгорова, воюючі сторони зупинилися на лінії фактичного перебування на день підписання перемир'я.
Про реакцію Леніна на ноту Керзона можна судити з таємних телефонограм члену Решзійськради Південно-Західного фронту Й. Сталіну і заступнику Реввійськради РСФРР Є. Склянському. Но-та розцінювалася як спроба «вирвати з рук шахрайськими обіцянка-ми перемогу». Ставилася вимога «.шаленого прискорення наступу на Польщу». 16 липня ленінські пропозиції схвалив пленум ЦК РКП (б). На їх основі Чичерін склав иоту-відповідь.
Суть радянської йоти зводилася до відмови від посередництва Англії і фальшивого твердження про готовність негайно розпочати прямі переговори з польським урядом. Чичерін наголошував також на тому, що уряд Росії готовий визнати більш вигідний для Польщі територіальний кордон, ніж той, який Антанта запропонувала в грудні 1919 р. Зрозуміло, що «більш вигідний» для Польщі українсь-ко-полъсысий кордон був невигідним для України.
23 липня Троцький дав директиву Західному фронту всемірно розвивати наступ на Варшаву, а Південно-Західному — на Львів. 1-ша Кінна армія, посилена трьома стрілецькими дивізіями, мала завдання не пізніше 29 липня оволодіти Львовом і захопити переправи через річку Сан. Долаючи сильний опір противника, вона зайняла Броди, а потім Буськ. Але польські війська мали тут чи-сельну перевагу і якраз 29 липня завдали контрудару в районі Бродів. У результаті командарм С. Будьонний змушений був залишити Броди й перейти до оборони. Поразка 1-ї Кінної армії здавала-ся неминучою, але через несприятливу обстановку під Варшавою польське командування припинило наступ. Знесилена тривалими боями .і ослаблена втратами, 1-ша Кінна армія за наказом штабу фронту знову перейшла у наступ, зайняла Броди і підступила до Львова.
Після вступу Червоної армії у польські землі в Білостоці утво-рився Польський ревком на чолі з Ф. Дзержинським, якому було надано всю повноту влади на окупованій території. Ревком видав маніфест, де проголошувалася необхідність створення Рад, на-ціоналізації фабрик, заводів і шахт, експропріації поміщицьких маєтків і запровадження наймитських комітетів для управління ними. Про передачу землі селянам мови не було.
На території Східної Галичини, у Тернополі, 3 липня 1920 р. бу-ло утворено Галицький ревком як тимчасовий уряд терміново проголошеної Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР). На чолі Галревкому став В. Затонський. Ревком видав декрети про конфіскацію поміщицької та церковної земель, націона-лізацію промисловості й банків, відокремлення школи від церкви і церкви від держави.
Тим часом у радянського командування виникла нагальна по-треба підсилити армії, що наступали на Варшаву. Керівництво Південно-Західного фронту самочинно затримало виконання нака-зу главкома про перебазування 12-ї армії та 1-ї,Кінної армії у роз-порядження Західного фронту. Воно .розраховувало спочатку зай-няти Львів. Здійснена 17 серпня спроба прорватися до міста знову виявилася невдалою. Лише тоді армії дістали дозвіл виходити з бою, але після важких наступальних дій під Львовом вони були вже нездатні допомогти Західному фронту.
Наступ на Варшаву поступово згасав. Радянські війська відірва-лися від баз постачання і були знесилені втратами. Польські армії за цей час поповнилися частинами, перебазованими з-під Львова, а також за рахунок резервів і нових формувань. Загроза втрати проголошеної у 1918 р. державності згуртувала навколо уряду Польщі найширші верстви суспільства, не виключаючи й селян-ство. Уряд терміново видав закон, який обмежував на користь селян поміщицьке землеволодіння. Негайну допомогу Польщі зброєю та боєприпасами подала Франція.
13 серпня радянські війська оволоділи населеним пунктом, що за 23 км від Варшави, і підійшли до приміської фортеці Модлін. Це був їх останній успіх. Польське командування створило шестикрат-ну перевагу сил на напрямі головного удару і 14 серпня перейшло у контрнаступ. Вже через десять днів основна частина радянських військ була відкинута за Буг. В останній декаді вересня фронт знову перемістився в район Житомира і Бердичева.
Мирні переговори почалися в середині серпня у Мінську, а потім були перенесені в Ригу. Польський уряд затягував їх, прагнучи дістати якнайбільші вигоди з конту-Іастуггу. Виявилося, однак, що польські війська чим далі, тим біль' >г втрачають боєздатність. Чер-вона армш також, не могла більше> воювати. Делегації радянської Росії і радянської України змушені були дати згоду на встановлен-ня такого кордону, при якому Західна Україна і Західна Білорусь залишалися у межах Польщі. Иа цих умовах у жовтні було підписа-но перемир'я, а пізніше, у березні 1921 р.,— мирный договір.
Переговори між Польщею та Радянською Ро-сією завершилися 18 березня 1921 р. підпи-санням Ризького договору. Польща визнавала
