Отже, промисловому розвиткові Наддніпрянської України на початку XX ст. були притаманні: концентрація виробництва, утворення монополій, спеціалізація районів, значний вплив інозем-ного капіталу, нерівномірний розвиток українських регіонів, ви-щі від загальноімперських темпи розвитку, перетворення Украї-ни на один з головних промислових районів Російської імперії тощо. Ці процеси, з одного боку, відображали та уособлювали розвиток української промисловості у контексті загальноросійських тенденцій, з іншого — були своєрідним підсумком дії міс-цевих чинників.

В аграрному секторі України у цей період зберігали свої позиції крупні поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянс-тва; посилилася експлуатація народних мас; загострилася проб-лема аграрного перенаселення тощо. Всі ці фактори посилю-вали соціальну напругу, вели до загострення соціальних про-тиріч.

2. Поява модерністської течії в українській культурі на рубежі ХІХ і XX ст.

Зміст, форма, стильові зміни у культурі залежать не тільки від еволюції мистецтва, вони тісно пов'язані з усіма сторонами життя суспільства, з особливостями та закономірностями історичного про-цесу в цілому. Модернізм — це світоглядна та культурно-естетич-на реакція на вступ людства на рубежі XIX— XX ст. у якісно новий етап свого розвитку. У цей період на планеті відбулися гло-бальні зрушення, з'явилися нові явища, виникли нові тенденції: відчутно посилилася єдність світу, взаємозалежність народів і дер-жав й водночас загострилися міждержавні протиріччя, різко зрос-ла загроза світового конфлікту.

Розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно посилили інтенсивність інформаційного обміну, заклали основи індустрі-алізації культури. Суспільне життя дедалі більше набуває рис масовості, що зумовлює концентрацію робочої сили в економі-ці та формування масових суспільно-політичних рухів у полі-тичній сфері. Прогресуюча соціально-економічна диференціа-ція спричиняє зростання політизації суспільного життя, появу на історичній сцені політичних партій, які активно претенду-ють на владу. Все це відбувається на фоні глибокої кризи кла-сичного європейського світобачення, яке у нових умовах вия-вилося нездатним адекватно оцінити світ, що проходив стадію модернізації. Людина знову відчула свою самотність, слабкість і непотрібність.

"Звідки ми, хто ми, куди ми йдемо" — так називається одна з символічних картин французького художника нової мистецької хви-лі Поля Гогена. Саме ці болючі питання на рубежі XIX та XX ст. гостро постали не тільки в культурі, а й у житті всього суспільства. Свої відповіді на них у культурній сфері запропонував модернізм (від франц. moderne — новітній, сучасний). Ця доволі оригінальна художньо-естетична система об'єднувала декілька відносно самос-тійних ідейно-художніх напрямів та течій — експресіонізм, кубізм, футуризм, конструктивізм, сюрреалізм та ін.

В українській літературі першим модерністські гасла висунув 1901 р. поет М. Вороний, який на сторінках "Літературно-науко-вого вісника" у програмному відкритому листі закликав повер-нутися до ідеї "справжньої запашної поезії", тематично і жанро-во розширити існуючі у тогочасній літературі рамки. Естафету в М. Вороного прийняла група галицьких письменників "Молода муза" (П. Карманський, В. Пачовський, О.Луцький та ін.), яка 1907 р. оприлюднила свій маніфест, що містив критичні заува-ження щодо реалізму в літературі та орієнтувався на загальноєв-ропейські зразки та тенденції.

У цей час у культурній сфері чітко вимальовуються дві тенден-ції — збереження національно-культурної ідентичності (народниц-тво) та пересадження на український ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовираження (модернізм). Своєрідною синтезною моделлю народництва і модернізму стала "нова школа" української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина), яка в своїй творчості органічно поєдну-вала традиційні для вітчизняної літератури етнографізм, розповідь від першої особи з новітніми європейськими здобутками — сим-волізмом та психоаналізом. Характерною рисою розвитку україн-ського варіанту модернізму в літературі був значний вплив роман-тизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю україн-ського народу, для якого романтизм є органічним елементом сві-тобачення будь-якої доби.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. стиль модерн набуває поширення і в українській архітектурі, що виявилося у геометрично чітких лініях споруд, динамічності їхніх форм. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бессарабський). Най-яскравішими постатями архітектурного модернізму були К. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкін та ін. Пошуки та експеримен-ти архітекторів-модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігай при цьому чіткість у лініях фасаду.

Українська скульптура початку XX ст. теж не уникла модер-ністських починань. Під впливом західних мистецьких шкіл фор-мується плеяда українських скульпторів-модерністів — М. Гав-рилко, М. Паращук, В. Іщенко, П. Війтович та ін. їхній творчос-ті властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психоло-гізм. Зірка світового масштабу О. Архипенко збагатив мову плас-тики XX ст.: він змусив порожній простір стати органічним і дуже виразним елементом композиції. Цьому неперевершеному майстрові належать "Ступаюча жінка", "Жінка, яка зачісується" та інші твори.

У живописі прихильниками модерністських експериментів бу-ли М. Жук, О. Новаківський, В. та Ф. Кричевські та ін.

Український варіант модернізму був досить своєрідним і мав свої особливості. Через те що українські землі не мали власної державності, були роз'єднані і перебували в статусі провінцій, суспільний розвиток у них був уповільненим порівняно з провід-ними європейськими країнами, тому і конфлікти між цивілізаці-єю і культурою, художником і суспільством