Але наслідком радянської системи господарювання була значна деформація економічної структури українського суспільства. Частка засобів виробництва у загальному обсязі промислової продукції становила у 1990 р. понад 70%, а товарів народного споживання – лише 28%. Окрім цього з України були “викачані” майже всі її природні багатства – нафта, ліс, руда, значна частина вугілля.

Відбувся значний занепад сільського господарства. Україна мала найвищий у світі рівень розораності сільськогосподарських угідь – 82% (у США – 16%, у Європі – 30%, в СРСР загалом – 37%). За рахунок ерозії республіка щороку втрачала майже 600 млн. т родючого ґрунту. За роки колгоспного господарювання зіпсовано 60% чорноземів, 10 млн. га пасовиськ.

Постійно погіршувалася демографічна ситуація. Так, у 1980-1990 рр. природний приріст населення знизився майже у 5 разів. За народжуваністю республіка у 1990 р. посіла останнє в СРСР 15-е місце. Тривалість життя на 6-7 років була коротшою, ніж у розвинутих країнах світу. Удвічі вищим, ніж у державах Заходу, був рівень дитячої смертності. Кожен третій вмирав, не доживши до пенсійного віку.

Особливою складністю відзначалася демографічна ситуація в селах. Внаслідок того, що село залишила молодь, відбувався процес “старіння”, коли практично кожний третій житель був непрацездатного віку.

Загострилося екологічне становище. Орієнтація на важку промисловість призвела до забруднення землі, води й повітря України у 10 разів більше, ніж СРСР загалом. Вкрай ускладнила екологічну ситуацію Чорнобильська катастрофа. Україну у 1990 р. було оголошено зоною екологічного лиха.

Економічна криза, викликана об’єктивними і суб’єктивними факторами, призвела до політичної кризи, що вибухнула в Україні восени 1990 р. У вирішальний момент у боротьбу включилася нова політична сила – студенти, які в центрі Києва розпочали голодовку і висунули кілька вимог. Серед них: відставка голови Ради Міністрів В.Масола, призначення нових виборів на багатопартійній основі навесні 1991 р., прийняття постанови про націоналізацію майна КПРС, відмова від підписання союзного договору, повернення в Україну всіх її громадян, що проходять строкову військову службу за межами республіки. Верховна Рада задовольнила основні вимоги студентів.

Однак, з початку 1991 р. спостерігалися спроби проімперських сил перейти в контрнаступ. Активізувалися сепаратистські сили, в першу чергу, у Криму, Донбасі, Закарпатті. Внаслідок зустрічі керівників республік Радянського Союзу узгоджено текст союзного договору. Його попереднє підписання було призначено на 20 серпня. Проте український парламент відклав розгляд проекту договору на осінь. А події, що відбулися в серпні, корінним чином змінили ситуацію.

Проголошення незалежності України. 19-21 серпня 1991 р. керівництво СРСР під час відпустки М.Горбачова зробило останню спробу врятувати імперію і радянську владу шляхом державного перевороту. Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) заборонив діяльність небажаних новому режиму органів влади і управління, політичних партій, громадських організацій і масових рухів, мітингів, демонстрацій і страйків, запровадив комендантську годину та обшук громадян, встановив контроль над засобами масової інформації. В Москву було введено війська.

Однак, завдяки опору демократичних сил, серед яких помітне місце належить українцям, путч провалився, а його організаторів було заарештовано.

24 серпня на позачерговій сесії Верховної Ради України була прийнята Постанова та Акт проголошення незалежності України. З метою всенародного підтвердження Акту незалежності, сесія вирішила провести 1 грудня республіканський референдум. З 32 млн. громадян, що прийшли на виборчі дільниці, майже 29 млн. (більше 90підтвердили Акт проголошення незалежності. Того ж дня було обрано Президента України. Ним став Леонід Кравчук.

7 грудня у Біловезькій Пущі під Брестом зустрілись лідери Білорусії, Росії та України, які наступного дня підписали угоду. Згідно останньої, СРСР як держава у грудні 1991 р. припинив своє існування, а натомість утворювалася Співдружність Незалежних Держав (СНД).

2. Україна – незалежна держава: проблеми становлення.

Міжнародне визнання. Зовнішня політика. Щоб забезпечити суверенне існування України, необхідним було прийняття у 1991-1992 рр. найважливіших законів: “Про державний кордон України”, “Про збройні сили України”, “Про створення Служби національної безпеки” та ін. Була затверджена державна атрибутика: гімн, герб (тризуб як малий Герб України) та прапор.

Після 1 грудня 1991 р. розпочався процес міжнародного визнання нової держави. Першою, 2 грудня, незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Протягом першого року існування незалежної України, її державну самостійність визнали більше 130 країн, а на початку 2001 р. наша держава підтримувала дипломатичні відносини із 153 країнами світу.

Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; входження національної економіки до світової економічної системи; захист прав та інтересів громадян України, що перебувають за кордоном і створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями.

В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію “мосту між Заходом і Сходом”. Пріоритетними напрямками були визнані: розширення участі у європейському співробітництві, а також в межах СНД, активна участь в діяльності ООН, співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО.

Визнання особливого значення відносин України з Росією не означає дистанціювання від Заходу. Навпаки, лише забезпечення співробітництва із західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією, дасть змогу утвердити самостійність української держави.

Європейський напрямок. За роки незалежності зроблено чимало для того, щоб органічно інтегруватися до європейської міжнародної спільноти. Україна першою з країн СНД уклала угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом, стала повноцінним членом Ради Європи, учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі