На виборах 2002 р. до Верховної Ради пройшло 6 партійних блоків і партій: блок В.Ющенка “Наша Україна” (23,5%), Комуністична партія (20%), пропрезидентський блок “За єдину Україну” (11,9%), блок Ю.Тимошенко (7,21%), Соціалістична партія (6,9%) і Соціал-демократична (об’єднана) партія (6,2%). Половина народних депутатів, тобто 225 чоловік, балотувались за партійними списками. Згодом внаслідок політичних маніпуляцій Головою ВР обрано лідера блоку “За єдину Україну” В.М.Литвина. Протягом 2002-го і наступних років опозиція до нинішньої влади в складі блоків “Нашої України” і Ю.Тимошенко, Компартії і Соцпартії провела серію політичних акцій, спрямованих на дострокову відставку президента Л.Кучми.

Проблема консолідації політичних сил. Усього в Україні зареєстровано більше 130 партій. Процес розвитку багатопартійності відкрив простір для партій досить різнобарвного політичного спектра, але всі вони фактично належать до 3-х класичних політичних напрямів—лівого, правого та центристського.

Характерні риси розвитку багатопартійності в Україні: мала чисельність партійних лав (більшість політичних партій є фактично партіями-карликами, які налічують від тисячі до кількох тисяч членів); невизначеність соціальної бази (програми партій дуже схожі й апелюють до всього народу); значна частина партій створена навколо лідера чи групи авторитетних людей, а не об’єднані завдяки ідеї; локальність партійного впливу; поява на політичній арені незареєстрованої “партії влади” (колгоспно-радгоспна еліта, директорський корпус державних підприємств, апарат місцевих рад), що має значний вплив на перебіг подій у державі. У зв’язку з цим все більшої актуальності набуває проблема консолідації політичних сил, укрупнення політичних партій, що дасть змогу перетворитися їм на реальну і впливову силу нової політичної системи в Україні.

Цьому процесу сприятимуть і запропоновані зміни до Конституції, котрі передбачають перехід від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської та вибори народних депутатів лише на пропорційній основі (тобто відмову від мажоритарної системи і перехід до виборів від партій). Посилиться роль та відповідальність тих партій, які фактично прийдуть до влади, утворять більшість у парламенті і будуть формувати уряд.

Підсумки

Незважаючи на значні труднощі і невдачі 90-х років у політичних, соціально-економічних реформах і у ході приватизації, що призвели до зростання безробіття і збідніння більшості населення на тлі казкового збагачення небагатьох, Україна не втратила шансів наздогнати те, що упустила протягом першого періоду свого існування. Майбутнє нашої держави цілком залежить від мудрості, далекоглядності та рішучості лідерів, толерантності та зваженості в діях різних політичних сил, єдності та віри громадян України у свої сили.

Впевненості додає той факт, що серед еліти українського народу зростає розуміння тісного зв’язку між економічним розвитком, що надає можливість покращити добробут людей, і утвердженням повноцінного громадянського суспільства, процесом демократизації всіх сфер суспільного життя в Україні.

Література:

Голод в Україні 1946-1947. Документи і матеріали. – К.; Нью-Йорк, 1996

Декларація про державний суверенітет України. – К., 1990

Довідник з історії України. А – Я. – К., 2001

Зарубіжні українці: Довідник. – К., 1991

Конституція України. – К., 1996

Литвин В.М. Україна: хроніка поступу. 1991-2000. – К., 2000

Літопис нескореної України. Документи, матеріали, спогади: У 2-х кн. – Л., 1997

Мала енциклопедія етнодержавознаства. – К., 1996

Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952: Докум. і матеріали. – Л., 1991

Островський І., Черненко С. Великий Злам. Хроніка “революції на граніті” 2-17 жовтня 1990 року. – К., 2000

Підкова І. Україна.1991-1996.: Хроніка подій. – Л., 2001

Сергійчук В.І. Трагедія українців Польщі. – Тернопіль, 1997

Сергійчук В.І. Десять буремних літ: Західноукраїнські землі у 1944-1953 рр.: Нові документи і матеріали. – К., 1998