3. Всенародна боротьба в тилу німецьких окупантів.

З кристалізацією справжніх намірів окупаційних властей в Україні наростав радянський партизанський рух. У своєму роз-витку він пройшов кілька етапів. Перший — "зародження і ста-новлення" — тривав із початку війни до кінця 1942 p. Його зміс-том було збирання сил, визначення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу. Другий — "стабілізації" — тягнеться до середини 1943 р. Поява штабів пар-тизанського руху, матеріальна допомога Великої землі дає змогу не тільки боронити власні бази, відбиваючи каральні акції фа-шистів, а й тримати під контролем цілі райони, поступово пере-ходити до здійснення рейдових операцій. Третій — "активних наступальних дій" — триває до цілковитого розгрому фашистів. Для цього періоду характерні широкомасштабні диверсії, чис-ленні рейди в тилу противника, активна взаємодія з формуван-нями Червоної армії, наступальна тактика бойових дій.

На початковому етапі війни перші виступи у тилу були не-численними і неорганізованими. За донесеннями із штабу вер-махту в Україні дії партизан не були активними аж до квітня 1942 р.

Підготовку до ведення партизанських дій було відновлено із значним запізненням вже під час війни. Один з партизанських лідерів О. Федоров згадував, що "у нас в області ніхто не готував більшовицького підпілля, не працював над створенням парти-занських загонів. Не думав про це, зізнаюсь, і я... Створювати підпілля! Навіть слова ці здавалися книжними, неживими".

Партизанські загони і підпільні групи були недостатньо орга-нізовані і підготовлені для роботи в тилу. Через це, як свідчить один з керівників партизанського руху в Україні І. Старинов, із 3500 партизанських загонів і диверсійних груп, що були залише-ні у перший рік війни на окупованій території, на червень 1942 p. мали відомості про наявність лише 22 діючих загонів. На жаль, не краща ситуація була і з підпіллям: з утворених у червні—ве-ресні 1941 p. 685 підпільних партійних органів у період тимчасо-вої окупації республіки в різний час діяли тільки 223. Суттєво ослаблювали партизанський рух відсутність координаційного цен-тру, епізодичність постачання загонів зброєю, боєприпасами, ме-дикаментами.

Роль серйозного стримуючого фактора відігравало досить жор-стке ставлення з самого початку війни до партизанського руху окупаційного режиму, який намагався придушити терором на-родний опір у зародку. Так, у наказі начальника Верховного ко-мандування вермахту Кейтеля від 16 вересня 1941 p. зазначено:

"З початку війни проти Радянської Росії на окупованих Німеч-чиною територіях вибухнув комуністичний повстанський рух... фюрер наказав вжити скрізь найсуворіших заходів, щоб розбити цей рух у найкоротший час... Треба при першій же нагоді вжити негайних і найсуворіших заходів для утримання авторитету оку-паційної влади й запобігти розростанню руху... Справжнім засо-бом залякування тут може бути тільки смертна кара..."

Навесні 1942 p. Сталін остаточно переконався у вагомому політичному значенні боротьби у німецькому тилу. ЗО травня при Ставці Верховного Головнокомандування було створено Цент-ральний штаб партизанського руху. Через місяць формується Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем.

Спираючись на підтримку місцевого населення, знання міс-цевості, координацію дій і матеріальну підтримку з Великої зем-лі, партизанський рух набирає сили, сіючи серед німецьких сол-датів постійне відчуття небезпеки навіть у власному тилу, вселя-ючи у народ, що перебував під окупацією, віру в перемогу над ворогом. Наприкінці 1942 р, німецький тил вже розхитували ве-ликі, добре озброєні й керовані з центру рейдові з'єднання під командуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М. Нау-мова. Особливу активність партизанський рух виявив у вирішаль-ному 1943 p.: цього року партизани в окупаційній зоні підірвали 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів. "Рейкова війна" стає однією з основних форм партизанської активності, оскільки во-на давала змогу наносити потужні руйнівні удари малими сила-ми. Так, вибухові пристрої, надіслані лише одним літаком з Ве-ликої землі, за підрахунками технічного відділу УШПР, давали змогу партизанам пустити під укіс щонайменше 4 фашистські ешелони і вивести з ладу майже 200 м залізничного полотна. Рух припинявся на 2—4 доби. Тобто втрати часто наносились більші, ніж бомбардувальною авіацією.

Всього протягом війни партизанські формування України про-вели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. У період 1941— 1945 pp. у партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося май-же 180 тис. осіб, 30% з них загинули.

Отже, радянський партизанський рух в окупованих районах України у своєму розвитку пройшов кілька етапів, від зароджен-ня до широкого розгортання та активного протистояння фашис-там. Стримуючими факторами його розвитку (особливо у почат-ковий період) стали: наступальна воєнна доктрина, що почала домінувати наприкінці 30-х років і призвела до згортання підго-товки кадрів та вироблення засобів для ведення "малої війни", ліквідації документації та партизанських схованок і баз; дефіцит підготовлених партизанських кадрів; відсутність координаційно-го центру, погане постачання загонів зброєю, боєприпасами, ме-дикаментами; жорстоке придушення окупаційними властями будь-яких виявів опозиції фашистському режиму. Створення Цент-рального партизанського штабу, координація дій, матеріальна під-тримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних методів боротьби ("рейкова війна") і значна підтримка місцевого населення дали змогу партизанському руху перейти на якісно вищий щабель і перетворитися на важливий фактор війни, фак-тично на справжній другий