Реферат на тему:
Україна після смерті Богдана Хмельницького
Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваю-чи при владі, гетьман піклувався про створення такої фор-ми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, кон-солідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час мол-давського походу його сина Тимоша, талановитого воєна-чальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення стар-шинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встанов-лення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію.
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Юрій (бл. 1641 — після 1681) — гетьман України в 1657 р. та в 1659—1663 р. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започат-ковану батьком, шукаючи союзника, який гарантував би цілісність і незалежність України. 27 жовтня 1659 р. він пішов на укладен-ня нового Переяславського договору з Росією, який істотно обме-жував суверенітет Української держави. 17 жовтня 1660 р. під тиском старшини підписав з Польщею Чуднівський договір. Не ма-ючи видатних здібностей і реальних можливостей реалізувати свою програму, в 1663 р. відмовився від гетьманства і на деякий час постригся в ченці. Під час боротьби за булаву на Правобережжі Юрій Хмельницький спочатку підтримував гетьмана П. Дорошен-ка, а влітку 1669 р. взяв бік його супротивників П. Суховія та М. Ханенка. У жовтні 1669 р. потрапив до рук татар І був відісланий до Стамбула. На початку 1677 р. призначається Портою володарем 'Руського князівства" зі столицею в Немирові. Робив невдалі спро-би об'єднати Україну. Після укладення Бахчисарайського догово-ру 1681 р. був відкликаний до Стамбула.
60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як “доба Руїни”. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком до-би Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельниць-кого від влади. І. Виговський та його прибічники фак-тично здійснили державний переворот.
ВИГОВСЬКИЙ Іван (? — 1663) — діяч українського козацтва. По-ходив зі старовинного українського шляхетського православно-го роду. По закінченні Києво-Могилянської колегії служив у дер-жавних установах У роки Визвольної війни став одним із най-ближчих соратників Б. Хмельницького, генеральним писарем Вій-ська Запорозького. Після смерті Б. Хмельницького обраний на-казним гетьманом при Юрії Хмельницькому, а згодом добився гетьманської булави. На посаді гетьмана здійснював антимосковську політику, розгромив промосковське повстання козаків (1658), а під Конотопом прислані російські війська (1659). Уклав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою (1658), яка була ратифікована польським сеймом. Ця угода надто обмежувала права України, що зменшило підтримку Виговського серед козацтва. У жовтні 1659р. на “Чорній раді” він був усунутий від гетьманства і повер-нув владу Юрію Хмельницькому. Після цього перебував на поль-ській державній службі. В1664 р. за наказом свого особистого ворога— тодішнього гетьмана Правобережної України Павла Те-тері — був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польського короля і розстріляний.
Формальним приводом для цих дій були молодість, хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Ре-альними ж причинами — погіршення геополітичного ста-новища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слаб-ка підтримка ідеї спадкової монархії тощо. Подальша гра амбіцій та численні помилки лідерів, втрата українською державою підтримки народу, посилення агресивних втру-чань з боку сусідніх держав призвели до катастрофи — поразки Української національної революції.
Після того, як у жовтні 1657 р. в Корсуні Генеральна козацька рада визнала гетьманом І. Виговського, він роз-горнув активну державну діяльність. Кредо своєї зовніш-ньої політики новообраний гетьман висловив під час пере-говорів зі Швецією: “Визнати і оголосити Запорозьке Вій-сько з підвладними йому провінціями за вільний і нікому не підданий нарід” (на жаль, він не завжди фдотримувався цього постулату). І. Виговський укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозу-міння з Оттоманською Портою. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Україн-ської держави, а головне втриматися при владі.
Порівняно з добою Хмельницького значних змін заз-нала внутрішня політика держави. Усунувши від влади Ю. Хмельницького, І. Виговський відкинув ідею спадко-ємного гетьманату, тобто монархічну модель управління. В основу свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічної республіки. Зокрема, ще на Корсунській раді під час свого обрання І. Виговський запевняв старшину: “Без вашої військової ради жодних справ не буду робити”. З ідеї олігархічної республіки логічно вип-ливала ставка гетьмана на шляхетство та козацьку стар-шину, які у цей час намагалися відмежуватися від реш-ти козацтва, сконцентрувати у своїх руках велике земле-володіння та консолідуватися в окремий привілейований клас. Саме ці верстви підштовхували І. Виговського до відновлення старої моделі соціально-економічних відно-син, насамперед кріпацтва. Така внутрішня політика геть-мана вела до послаблення центральної влади, посилення позиції козацької старшини та шляхти, порушення соці-альної рівноваги в суспільстві, зростання масового невдо-волення і до вибуху соціальної боротьби.
Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського активно виступили народні маси. Боротьба велася під гас-лом повернення козацьких вольностей — права вільно варити горілку, вести лови і рибальство, вільно перехо-дити на Запорожжя, а також вибирати гетьмана “чорною радою”. Повстання швидко охопило насамперед Полтав-ський полк і Запорожжя. Під час виступу з'явилися й нові претенденти на булаву — полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, які вели таємні переговори з Москвою,