Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 р. він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умовами Україна як формально незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київ-ське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обирався довічно та зат-верджувався королем. Українська армія мала нарахо-вувати ЗО тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Пра-вославні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.

ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР.

Водночас Галицький договір передбачав відновлен-ня адміністративно-територіального устрою, що існу-вав до 1648 р.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях: відновлення повинностей українського селянства. Крім того, Українська дер-жава позбавлялася права на міжнародні відносини.

Укладення Гадяцького договору прискорило хід по-дій. Невдовзі російський цар Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу, у якій Виговського було названо зрадником, та містився заклик до народу чинити непокору гетьманові. У листопаді 1658 р. російське вій-сько на чолі з Г. Ромодановським перейшло кордон Укра-їни. Після того, як навесні наступного року під Путив-лем до нього приєдналися князі О. Трубецькой та С. Пожарський, чисельність армії вторгнення сягала 100 тис. осіб. Розпочалися активні дії. Початок агресії був вда-лим для росіян. Козацькі загони зазнали поразки під Ром-нами та Лохвицею. Вирішальна битва відбулася в червні 1659р. під Конотопом. Вона тривала три дні й закінчила-ся цілковитою перемогою І. Виговського. Москву охопила паніка, царський двір збирався втікати до Ярославля.

Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір викликав невдоволен-ня, зростання опозиції, посилення промосковських нас-троїв. Обставини ускладнювалися збереженням у Києві московської залоги на чолі з В. Шереметьєвим та напа-дом запорозького кошового Сірка на Крим, що змусило татар — союзників гетьмана — повернутися додому. За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р. зрікаєть-ся булави та виїжджає до Польщі.

Намагаючись уникнути громадянської війни, пом'як-шити соціальну напругу, запобігти територіальному роз-колу, старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмель-ницького. Розрахунок був на те, що “чарівне ім'я Хмель-ницького” (вислів І. Крип'якевича) стане тією силою, яка забезпечить єдність еліти, консолідацію суспільства та ста-більність держави. Зрозуміло, що юний Юрій був не стіль-ки прапором, скільки ширмою для елітної групи старши-ни, що стояла за його спиною. Найближчими радниками гетьмана стали досвідчені політики та воєначальники — генеральний осавул І. Ковалевський, прилуцький полков-ник П. Дорошенко та запорозький кошовий І. Сірко. Уряд Ю. Хмельницького для збереження української держав-ності обрав тактику не прямого протистояння, а обереж-ної гри на суперечностях між Москвою та Варшавою. Стар-

шина, як доповідав королю А. Потоцький, вирішила “не бути ні під вашою королівською милістю, ані під царем; сподіваються вони цього досягти обманюючи і лякаючи вашу королівську милість царем, а царя вашою королів-ською милістю”.

Новий ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ договір.

Однак уже на початку свого другого гетьманування Юрій припустився фатальної помилки: він прибув для переговорів з російською стороною до Переяслава, де сто-яв з великим військом О. Трубецькой. Пізніше юний геть-ман згадував: “Я два тижні був в'язнем; що хотіли, те й робили зі мною”. Отже, до шантажу вдалася не українсь-ка сторона, а російська. Новий Переяславський договір, ухвалений 27 жовтня 1659 р., фактично перетворював Україну на автономну частину Росії: переобрання геть-мана мало здійснюватися лише з дозволу царя; гетьман втрачав право призначати і звільняти полковників, кара-ти без суду смертю старшин, виступати в похід без царсь-кого дозволу; заборонялися відносини з іншими країна-ми; у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані мали право розташовуватися російські залоги; Київська митрополія підпорядковувалася Московському патріар-хатові.

СЛОБОДИЩЕНСЬКИЙ ТРАКТАТ.

У 1660 р, розпочався новий раунд російсько-польсь-кого протистояння в боротьбі за українські землі. На Во-линь рушило 20-тисячне російське військо на чолі з В. Ше-реметьєвим. У другому ешелоні рухалося ЗО тис. козаків на чолі з Ю. Хмельницьким, про якого російський воєво-да з пихою говорив: “Зтому гетьманишке идет лучше гу-сей пасти, чем гетьмановать”. Незабаром під Чудновом російські вояки потрапили в оточення і зазнали поразки. За цих обставин Юрій під тиском пропольськи настроє-ної старшини на чолі з Г. Лісницьким та Г. Гуляницьким схиляється до угоди з Польщею. 18 жовтня 1660 р. було укладено Слободищенський трактат, відповідно до якого Україна знову поверталася під владу Речі Посполитої на правах автономії. Хоча ця угода і нагадувала Гадяцьку, однак у ній обмеження політичної незалежності україн-ських земель були більш значними: усунено статтю про Велике князівство Руське; гетьман не тільки позбавляв-ся права зовнішньополітичних зносин, а й зобов'язував-ся подавати військову допомогу Польщі у війнах з інши-ми державами; польській шляхті і магнатам поверталися всі маєтності в Україні. НайтрагічнІшим наслідком Сло-бодищенського трактату став початок територіального роз-колу України.

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький, розуміючи, що він не тільки не зміцнив єдність держави, а й став одним з ініціаторів ЇЇ територіального розмежування, зрікається гетьманської булави та йде в монастир. Після того, як Правобережжя обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобереж-жя — І. Брюховецького, територіальний розкол