Отже, другий етап Української національної револю-ції (вересень 1657 — червень 1663 р.) став часом серйоз-них випробувань для українського народу. Ця доба при-несла жахливе спустошення українських земель; спала-хи громадянської війни, загострення боротьби за геть-манську булаву; наростання соціальних конфліктів та про-тистоянь; поновлення старої моделі соціально-економіч-них відносин; відхід національної еліти від державної ідеї, сформульованої Б. Хмельницьким, і повернення до ідеї автономізму 1648 р.; розмивання моральних норм у сус-пільному житті; тиск та втручання в українські справи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства; фаталь-ний розкол України на Правобережну та Лівобережну.

Слободищенський трактат, який став початком роз-колу України за територіальною ознакою, водночас від-крив новий етап боротьби за гетьманську владу. Особли-вість цього етапу полягала в тому, що предметом ба-жань старшини одночасно стали дві булави. Лівобереж-жя, яке перебувало під патронатом Москви, дедалі біль-ше відокремлюється та відмежовується від Правобереж-жя. На Правобережжі відновлення польсько-шляхетських порядків спричинило народний опір та посилення старшинської опозиції. За цих обставин гетьманське кріс-ло захиталось під Ю. Хмельницьким.

Претендентів на булаву вистачало в українських зем-лях. На Лівобережжі основна боротьба розгорнулася між Я. Сомком, І. Брюховецьким та В. Золотаренком. На “Чорній раді” у Ніжині (червень 1663 р.) гетьманом було обрано І. Брюховецького.

БРЮХОВЕЦЬКИЙ Іван (? — 1668) — гетьман Лівобережної України в 1663—1668 рр. З 1648 р. при дворі Б. Хмельницького в якості “старшого слуги” займався вихованням гетьманича Юрія, викону-вав дипломатичні доручення. З 1659 р. перебував на Запорозь-кій Січі, тоді ж обраний кошовим отаманом. У 1661 р. прийняв ти-тул кошового гетьмана. Протягом 1662 — 1663 рр. один й голов-них претендентів на гетьманство в Лівобережній Україні. Москво-фільські заяви Брюховецького забезпечили йому підтримку цар-ського уряду. На "Чорній раді” під Ніжином (1663) проголошений гетьманом. Наказав стратити іншого претендента — Я. Сомка, вчи-нив розправу над опозицією. У вересні 1665 р. першим з україн-ських гетьманів здійснив візит до Москви. Невдалі спроби Брюхо-вецького припинити колонізаторську політику російського уряду спричинили падіння його політичного авторитету в Україні. Праг-нучи втримати важелі влади, оголосив про розрив з Москвою. 7 (18) червня 1668 р. Біля Диканьки відбулось об'єднання військ Правобережної та Лівобережної України, підчас якого лівобережні козаки буквально розтерзали Брюховецького. За наказом геть-мана П. Дорошенка його тіло було перевезено до Гадяча і там поховано з усіма гетьманськими почестями в соборній церкві.

Це був спритний авантюрист і демагог, один з тих, як писав козацький літописець С. Велично, що “для срібла й золота не тільки дав би виколоти собі око, але брата й батька свого не пощадив би, не те що вболівати за Укра-їною”. Новообраний гетьман займав відверто промосковські позиції і неодноразово висловлювався за ліквідацію гетьманату та утворення з його земель князівства на чолі з царевичем Федором.

На початку 60-х років XVII ст. загострилася боротьба за владу і на Правобережжі. Ситуація особливо усклад-нилася влітку 1662 р. після невдалого походу Ю. Хмель-ницького в Лівобережну Україну. На булаву претендува-ли П. Тетеря, Г. Гуляницький, М. Ханенко, П. Дорошен-ко. Після того як у січні 1663 р. Ю. Хмельницький склав гетьманські повноваження, козацька рада у Чигирині про-голошує гетьманом Правобережжя П. Тетерю.

ТЕТЕРЯ (Моржковський, Мошковський) Павло (бл. 1620 —1671) гетьман Правобережної України в 1663—1665 рр. Один з най-визначніших дипломатів в урядах Б. Хмельницького, І. Виговського, Ю. Хмельницького, переяславський полковник (1653 — 1658). Походив зі шляхетського роду, мав добру освіту. Перед 1648 р. був канцеляристом гродського суду м. Луцька, з 1649 р. — писар Переяславського полку. Протягом 50-х років брав участь майже в усіх міждержавних переговорах, що відбувалися в Чиги-рині, виїжджав з дипломатичними місіями до інших країн. Один з авторів Березневих статей (1654), Гадяцької угоди (1658), Слободищенського трактату (1660). У ранзі гетьмана підтримував похід Яна Казимира на Лівобережжя (1663-1664), намагаючись об’єднати Україну під єдиною булавою і зверхністю польського короля. Своєю політикою спровокував козацьке повстання. Зазнавши поразки від повстанців (1665), зрікся гетьманства і виїхав до Польщі. Отруєний польськими агентами.