Україна - Правітчина індоєвропейців

Вічно дивує Шевченко. Неосягненно: як міг він за півстоліття до відкриття Києво-Трипільської цивілізації відчути її глибиннійшийдух! Вчитаймося в "Саул": В непробудимому Китаї, В Єгипті темному, у нас І понад Індом і Євфратом Свої ягнята і телята У вольнім полі вольно пас Чабан було в своєму раї. У нас... Було... Академік за дипломом і за дійсним членством в елітарній інституції митців, Шевченко виплеснув на папір не лише згусток етногенної інтуїції, а й зливок фундаментальних сходознань. Індоєвропейських вед. Ми... Рівночасні єгиптянам і шумерам (царство небесне обом преславним народам), китайцям (це етнонім початку І тис. н.е.), індійцям, або мешканцям Бгарату, як іменують свою країну вони самі... А ще вавілонянам та юдеям, про яких у "Саулі" йдеться далі. Шевченко ігнорує етнонімічну софістику Татіщева - Карамзіна - Устрялова (цей пропонував Миколі І охрестити русскими навіть литовців - на тій підставі, що Київську й Га-лицько-Волинську Русі заступила Русь Литовська, Литво-Русь) - Погодіна - Хомякова - Каткова... Безперечно, поет прекрасно знав, що русские мають до середньовічних русів такий же стосунок, як і до Другого Риму та візантійського орла. Та Кобзар іде значно далі невідомого автора "Історії русів". Принаймні - у 6-те тисячоріччя до р. Хр. Які ж підстави були утверджувати нас у тій історії, що на нашій, не своїй землі до Рюриків нібито й не ночувала? Хай не видасться це парадоксом: за часів студентської юності Тараса індоєвропейські студії в імперії були активнішими, ніж у II пол. XIX ст. Спочатку сходознавці Росії конкурували було зі знаменитим членом паризької Академії безсмертних Ж.Шам- польйоном. П.Гульянов задумав, але не здійснив навіть таку роботу: "Про спорідненість слов'янської мови з єгипетською". Подібні теми в ті часи не здавалися ненауковими, як засвідчує історіографія. "У кожному разі, його праці користувалися повагою в ученому світі" (1). Чимало сенсаційних матеріалів опублікував часопис "Библиотека для чтения", яку редагував О.Сенковський. З-посеред українських учених порівняльним мовознавством захопився професор-енциклопедист перший ректор Університету св. Володимира М.Максимович. Зокрема, він першим висунув припущення щодо спорідненості санскритської фонеми uk і тотожного стародавнього кореня в багатьох наших словах (розвиток ідеї: 2), а відтак - і в етнонімі Ук-раїна. Сходознавчий романтизм спливав, а влада не виявляла реальної зацікавленості. Лише в зв'язку з посиленням анти-турецької політики були виділені кошти на вивчення мусульманського світу. А тематика класичного Сходу здобула офіційне, імператорське визнання аж за університетським статутом 1884 р. Тим часом на Заході утвердився зверхній погляд на культуру древніх мешканців Сходу. "Європоцентристський підхід був властивим навіть таким дуже значним авторитетам, як Вінсент Сміт. Укладаючи політичну історію стародавньої Індії, він центральне місце відвів завоюванням Олександра Македонського, якого, за його власними словами, обожнював. В.Сміт розділяв думку, що "східний деспотизм" - неодмінна умова існування Індії. Безсумнівно, в даному випадку концепція вченого визначалася його політичними поглядами: він був прихильником англійського панування в Індії. Культурну спадщину країни багато індологів оцінювало з позицій європейської освіченості своєї епохи, розглядаючи її крізь призму античної цивілізації. Нерідко давньоіндійське суспільство зображалося відсталим і застійним". І, зазначимо, подібні погляди "подибуються і в сучасній західній літературі" (3). А тим часом, у 60-х роках XIX ст., в Київському університеті підготував і захистив дисертацію античної проблематики (на право викладання) спадкоємець Максимовича Михайло Драгоманов. Він став читати курс лекцій з історії Стародавнього Сходу. Згодом молодий, високоосвічений приват-доцент видав програму, в якій виділив окремий розділ "Орійські народи". Тоді синонімом їх учена Європа вважала "індогерманців". Драгоманов декодує термін зовсім по-сучасному: "Риси побуту індоєвропейських народів до їхнього розділу. Індуси: історія знайомства Європи з Індією. Громадське життя і релігія патріархально-пастушого побуту на схилах Пндуку (Веди). Героїчний період переселення (Магабгарата). Громадський, родинний побут і релігія жрецького періоду в долині Гангеса і декан-браманізм (Ману і Рамайяна); браминська наука і філософія." [... ] (4). Метафора Шевченка здобула теоретичний розвиток у справді науковому дослідженні "патріархально-пастушого побуту" стародавніх насельників величезного ареалу, де сформувалися всевітні осередки культури. Але яких сміливих (навіть для сього дня) висновків доходить Драгоманов у зрілому віці! "Немає нічого дивного, що, керуючись лише корифеями національної літератури греків і римлян, нові вчені мали вельми неповні відомості про історію некласичних народів і надавали їй другорядного значення. А між тим достатньо глянути на розміри країни від Індійського океану до Гібралтару, щоб подумати про те, що на цій території могли відбуватися події, порівняно з якими багато фактів у греко-римській історії, відомі освіченим людям з малих літ, дійсно можуть бути названі подіями "сільської хроніки"" (5). Вчений наголошує, що достатньо найуривчастіших нотаток "про пам'ятники й установи народів східних, щоб бачити, що першими могутніми засобами культури: досконалою обробкою металів, будівельними машинами, системою лічби, календаря, азбукою тощо - ми зобов'язані некласич-ним народам (6)". У 1874 р. Драгоманов сприймав те, що й сьогодні заперечує або, в ліпшому разі, ігнорує українська офіційна наука: "Уже в XVI ст. італієць філіпо Сасеті (1583 - 1588 pp.) звертав увагу на схожість мови індусів з італійською, а з кінця XVIII ст., з часу публікації кодексу браминів, складеного за дорученням англо-індійського уряду в 1776 році, завдяки працям англійців Гальгеда (1778 р.), Вількінса (1787 р.), Джонеса (1789 р.), Кольбрука (нар. 1765 р., пом. 1837 р.)